Профессиональная Юридическая Группа

Истина для всех открыта
Subscribe

Archive for the ‘Судебная и юридическая практика’

Постанова Верховного Суду України у справі про повернення переплати з податку на прибуток підприємств

Декабрь 14, 2018 By: Профессиональная Юридическая Группа Category: Судебная и юридическая практика

Верховний Суд України
ПОСТАНОВА
Іменем України
27 листопада 2018 року
Київ
справа №826/2621/15
адміністративне провадження №К/9901/8274/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Хохуляка В.В.,
суддів: Бившевої Л.І, Шипуліної Т.М.,
при секретарі судового засідання Лисенко О.М.
за участю представника відповідача-2 Шкорбот К.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпромнефть Лубрікантс Україна» на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2015 (головуючий суддя - Ганечко О.М., судді: Коротких А. Ю., Хрімлі О.Г.) у справі №826/2621/15 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпромнефть Лубрікантс Україна» до Управління державної казначейської служби України у Подільському районі міста Києва, Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Газпромнефть Лубрікантс Україна» звернулось до адміністративного суду з позовом до Управління державної казначейської служби України у Подільському районі міста Києва, Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просило визнати протиправною бездіяльність відповідача-2 щодо не підготовки та не подання відповідачу-1 висновку про повернення із Державного бюджету України на користь позивача надміру сплачених у рахунок сплати податку на прибуток підприємств грошових коштів у розмірі 382614,00грн.; стягнути із Державного бюджету України через відповідача-1 на користь позивача надміру сплачених у рахунок сплати податку на прибуток підприємств грошових коштів у розмірі 382614,00грн.; зобов'язати відповідача-1 перерахувати із Державного бюджету України на користь позивача надміру сплачені у рахунок сплати податку на прибуток підприємств грошові кошти у розмірі 382614,00грн.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.06.2015 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві щодо не підготовки та неподання до Управління Державної казначейської служби України у Подільському районі міста Києва висновку про повернення із Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпромнефть Лубрікантс Україна» надміру сплачених у рахунок сплати податку на прибуток підприємств грошових коштів у розмірі 382614,00грн. Зобов'язано Державну податкову інспекцію у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві підготувати та подати до Управління Державної казначейської служби України у Подільському районі міста Києва висновок про повернення із Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпромнефть Лубрікантс Україна» надміру сплачених у рахунок сплати податку на прибуток підприємств грошових коштів у розмірі 382614,00 грн. В іншій частині позов залишено без задоволення.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2015 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.06.2015 скасовано та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Газпромнефть Лубрікантс Україна» звернулось з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.06.2015 в частині відмови у задоволенні позову та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2015 у справі №826/2621/15, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.10.2015 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпромнефть Лубрікантс Україна».
За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду суддею-доповідачем у даній справі визначено Хохуляка В.В.
Ухвалою Верховного Суду від 09.11.2018 матеріали адміністративної справи №826/2621/15 прийнято до провадження судді та визнано за можливе проведення попереднього розгляду справи №826/2621/15 з призначенням попереднього розгляду справи на 13.11.2018.
Під час попереднього розгляду справи колегія суддів дійшли висновку про те, що справу необхідно розглянути в судовому засіданні.
Ухвалою Верховного Суду від 13.11.2018 призначено справу №826/2621/15 до касаційного розгляду у судовому засіданні на 27.11.2018 о 12.00 год.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 43 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статей 2, 7, 13, 47, 50, 69, 99, пункту 5 частини третьої статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Доводи Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпромнефть Лубрікантс Україна» зводяться до того, що під час розгляду справи судом апеляційної інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті, неправильно застосовано норми матеріального права, що стало причиною для неправомірної відмови у задоволенні позовних вимог. Зокрема, позивач зазначає, що судом апеляційної інстанції допущено безпідставну та безпрецедентну підміну процесуального строку встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України (закінчення 1095-денного строку давності для повернення грошових коштів) строком, передбаченим матеріальним правом - статтею 43 Податкового кодексу України (строком для подання платником податків заяви про повернення грошових коштів ). Позивач також стверджує, що ототожнення адміністративних спорів у справах №826/410/15 та №826/2621/15 за предметом та складом сторін є помилковим, а тому підстави для висновку, що частина аналогічних позовних вимог вже була розглянута судом у справі №826/410/15 з прийняттям відповідного судового рішення є передчасним. Також позивач стверджує, що суд помилково визнав неправильним та таким, що не підлягає застосуванню у даному спорі, такий спосіб захисту прав та інтересів позивача, як стягнення грошових коштів з Державного бюджету України та зобов'язання Управління державної казначейської служби України у Подільському районі міста Києва перерахувати з Державного бюджету України на користь позивача надміру сплачені у рахунок сплати податку на прибуток підприємств грошові кошти, оскільки Податковий кодекс України містить чітке формулювання саме про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань з Державного бюджету України. А тому, на думку позивача, підстави для відмови у задоволенні позову відсутні.
Натомість Державна податкова інспекція у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у міста Києві у відзиві на касаційну скаргу зазначає про необґрунтованість позовних вимог Товариством з обмеженою відповідальністю «Газпромнефть Лубрікантс Україна» та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на недотримання позивачем строків позовної давності встановлених статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України при зверненні з вказаним позовом до суду. А тому, зважаючи на правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права відповідач-2 просить суд відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Газпромнефть Лубрікантс Україна» у задоволенні касаційної скарги, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Управління державної казначейської служби України у Подільському районі міста Києва не скористалося своїм правом та не надало заперечення на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, заслухавши пояснення представника відповідача-2, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем на рахунок Управління Державної казначейської служби України в Подільському районі міста Києва було перераховано податок на прибуток підприємства за IV квартал 2011 року та 2012 рік у розмірі 566598,00грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи копією платіжного доручення від 06.02.2012 №58.
Згідно акту звірки Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 20.10.2014 №8717-20 встановлено здійснення позивачем переплати вказаного податку на суму 382614,00грн.
У зв'язку з виявленою переплатою, позивачем до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві подано до заяву від 23.10.2014 №23-1/10 про повернення надміру сплаченого грошового зобов'язання, з вимогою повернути позивачу надміру сплачене грошове зобов'язання у розмірі 382614,00грн. в безготівковій формі на його поточний рахунок.
Листом від 20.11.2014 №681/26-56-20-02-04 Державна податкова інспекція у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві повідомила Товариство з обмеженою відповідальністю «Газпромнефть Лубрікантс Україна» про вчинення певних дій з підготовки проекту документів для погодження повернення коштів у розмірі 382614,00грн. на розрахунковий рахунок позивача.
При цьому, Державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві не було вжито передбачених законодавством заходів для повернення позивачу переплати, а саме не підготовлено та не подано до відповідного органу Державної казначейської служби України висновку про повернення Товариству з обмеженою відповідальністю «Газпромнефть Лубрікантс Україна» грошових коштів у відповідному розмірі.
Згідно копії листа-відповіді Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 23.03.2015 №4724/10/26-15-14-18 на скаргу позивача від 24.02.2015 №24-6/02 вбачається, що за результатами розгляду фактів Державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві не дотримано окремих вимог нормативно-правових актів у ході організації та проведення заходів щодо повернення надміру сплаченого грошового зобов'язання.
При цьому, судами з'ясовано, що Управління Державної казначейської служби України у Подільському районі міста Києва та Державна податкова інспекція у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві визнають факт наявності переплати у розмірі 382614,00грн., що обліковується за позивачем.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві щодо не підготовки та не подання до Управління Державної казначейської служби України у Подільському районі міста Києва висновку про повернення із Державного бюджету України на користь позивача надміру сплачених грошових коштів у розмірі 382614,00грн. та зобов'язання Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві підготувати та подати до управління Державної казначейської служби України у Подільському районі міста Києва висновок про повернення із Державного бюджету України на користь позивача надміру сплачених грошових коштів у розмірі 382614,00грн., суд першої інстанції виходив з протиправної бездіяльності податкового органу, допущеної після отримання заяви позивача про повернення надміру сплаченого податку на прибуток та ненадання податковим органом висновку відповідному органу казначейства про повернення надміру сплаченої позивачем суми податку на прибуток та наявності факту переплати позивачем цього податку до бюджету.
В частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення із Державного бюджету України через Управління Державної казначейської служби України у Подільському районі міста Києва на користь позивача надміру сплачених грошових коштів у розмірі 382614,00грн., а також зобов'язання Управління Державної казначейської служби України у Подільському районі міста Києва перерахувати із Державного бюджету України на користь позивача надміру сплачені у рахунок сплати податку на прибуток підприємств грошові кошти у розмірі 382614,00грн., суд першої інстанції виходив з того, що такі вимоги заявлені позивачем передчасно, оскільки повернення коштів з Державного бюджету України, здійснюється лише на підставі висновку про таке повернення.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову в повному обсязі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк (1095 днів), протягом якого може бути повернуто надмірно сплачений податок на прибуток. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що частина аналогічних позовних вимог вже була розглянута судом у справі №826/410/15 з прийняттям відповідного судового рішення, а спори у справах №826/410/15 та №826/2621/15 є тотожними за складом сторін та предметом адміністративного спору, а тому на думку суду,підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Проте, Верховний Суд з таким висновком суду апеляційної інстанції не погоджується та вважає його помилковим з наступних підстав.
Згідно з частиною першою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Правовідносини щодо повернення з бюджету податків з підстав, передбачених законом, виникають між платником податків та державою в особі відповідного контролюючого органу, на який, згідно із Податковим кодексом України , покладені повноваження щодо здійснення контролю за своєчасністю та правильністю сплати до бюджету податків, та відповідного територіального органу Державної казначейської служби України з огляду на запроваджену Бюджетним кодексом України казначейську форму обслуговування бюджету.
Зокрема, відповідно до частини другої статті 45 Бюджетного кодексу України, казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань визначає стаття 43 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 43.1 цієї статті передбачено, що помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.
У разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов'язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків (пункт 43.2 статті 43 Податкового кодексу України).
Обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми (пункт 43.3. статті 43 Податкового кодексу України).
Платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку.
Відповідно до пункту 43.5 статті 43 Податкового кодексу України, контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.
На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.
З нормами статті 43 Податкового кодексу України узгоджуються положення Порядку взаємодії територіальних органів Міністерства доходів і зборів України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України, Міністерства фінансів України 30.12.2013 №882/1188, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.01.2014 за №146/24923.
Порядок регламентує взаємовідносини територіальних органів Міністерства доходів і зборів України з місцевими фінансовими органами та територіальними органами Державної казначейської служби України (далі - органи Казначейства) в процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань з метою належного виконання положень статей 43, 102 Податкового кодексу України, частини другої статті 45 та частини другої статті 78 Бюджетного кодексу України.
За змістом пункту п'ятого вказаного Порядку повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань у випадках, передбачених законодавством, здійснюється виключно на підставі заяви платника податку (за винятком повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку на доходи фізичних осіб, які розраховуються органом Міндоходів на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку), яка може бути подана протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми
Пунктом шостим Порядку передбачено, що обов'язковим реквізитом заяви є визначення платником податку напрямів перерахування коштів, що повертаються як помилково та/або надміру сплачені: 1) на поточний рахунок платника податку в банку; 2) на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Міндоходів, незалежно від виду бюджету; 3) готівкою за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку; 4) готівкою з рахунків банків у разі відсутності у платника податків рахунку в банку; 5) поштовим переказом через підприємства поштового зв'язку; 6) для подальших розрахунків у якості авансових платежів (передоплати) або грошової застави: на небюджетний рахунок з обліку коштів забезпечення сплати майбутніх митних та інших платежів - рахунок 3734, відкритий на балансі Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві; банківський балансовий рахунок 2603, відкритий для органу Міндоходів у відповідному уповноваженому банку (у разі коли кошти авансових платежів (передоплати), доплати тощо вносилися готівкою).
Відповідно до пункту сьомого Порядку орган Міндоходів на підставі даних особових рахунків платників готує висновок за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку, два примірники Реєстру висновків за платежами, належними державному бюджету, за формою згідно з додатком 2 до цього Порядку, та три примірники Реєстру висновків за платежами, належними місцевим бюджетам, та платежами, які підлягають розподілу між державним та місцевими бюджетами, за формою згідно з додатком 3 до цього Порядку.
Контроль за прийняттям/передаванням висновків органи Міндоходів, місцеві фінансові органи, органи Казначейства проводять шляхом проставляння на відповідних примірниках Реєстрів відміток про надходження документів до установи у порядку, визначеному Типовою інструкцією з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 №1242.
За платежами, належними державному бюджету, орган Міндоходів у строк не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви передає висновки згідно з Реєстром висновків за платежами, належними державному бюджету, для виконання відповідному органу Казначейства.
За платежами, належними місцевим бюджетам, та платежами, які підлягають розподілу між державним та місцевими бюджетами, орган Міндоходів у строк не пізніше ніж за сім робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви передає висновки згідно з Реєстром висновків за платежами, належними місцевим бюджетам, та платежами, які підлягають розподілу між державним та місцевими бюджетами, для погодження відповідному місцевому фінансовому органу.
Місцевий фінансовий орган у строк не пізніше ніж протягом двох робочих днів здійснює погодження отриманих висновків шляхом засвідчення підписом керівника місцевого фінансового органу, засвідченим печаткою, та повертає їх згідно з Реєстром висновків за платежами, належними місцевим бюджетам, та платежами, які підлягають розподілу між державним та місцевими бюджетами, відповідному органу Міндоходів.
Орган Міндоходів не пізніше наступного робочого дня від дати отримання висновку, погодженого місцевим фінансовим органом, передає його згідно з Реєстром висновків за платежами, належними місцевим бюджетам, та платежами, які підлягають розподілу між державним та місцевими бюджетами, відповідному органу Казначейства.
З аналізу вищенаведених положень вбачається, що необхідною умовою для повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках податкового органу як переплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється контролюючими органами, є факт ухвалення податковим органом висновку про повернення надмірно сплачених сум податку за умови документального підтвердження такої переплати.
Судом першої інстанції встановлено, а під час касаційного розгляду справи підтверджено відсутність податкового боргу у позивача, що, відповідно до Податкового кодексу України, могло бути перешкодою для повернення коштів.
Отже, судом першої інстанції встановлено факт наявності переплати на рахунку позивача податку на прибуток, дотримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Газпромнефть Лубрікантс Україна» встановленого порядку подання заяви про повернення надміру сплачених сум до контролюючого органу з дотриманням 1095 денного строку, не вжиття податковим органом, за результатами отриманої заяви товариства, заходів та не вчинення ним дій, визначених наведеними нормативно-правовими актами, що обумовлює визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання його здійснити передбачені законодавством заходи ґрунтується на правильному застосуванні судом норм матеріального права.
Також, Верховний Суд погоджується із обраним судом першої інстанції способом судового захисту порушеного права позивача, шляхом зобов'язання відповідачів підготувати та подати до відповідного органу казначейства висновок про повернення Товариству з обмеженою відповідальністю «Газпромнефть Лубрікантс Україна» надміру сплаченої суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 382614,00грн. на підставі поданої ним заяви від 23.10.2014
Щодо посилань позивача у касаційній скарзі на необхідність задоволення позовних вимог щодо стягнення із Державного бюджету України через Управління державної казначейської служби України у Подільському районі міста Києва на користь позивача надміру сплачених грошових коштів у розмірі 382614,00грн., а також зобов'язання Управління державної казначейської служби України у Подільському районі міста Києва перерахувати із Державного бюджету України на користь позивача надміру сплачені у рахунок сплати податку на прибуток підприємств грошові кошти у розмірі 382614,00грн., Верховний Суд вважає безпідставними виходячи з наступного.
Пунктом третім Порядку взаємодії територіальних органів Міністерства доходів і зборів України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України, Міністерства фінансів України 30.12.2013 №882/1188, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.01.2014 за №146/24923, який відповідає приписам пункту 43.2 статті 43 Податкового кодексу України визначено, що у разі наявності у платника податків податкового боргу повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань на поточний рахунок такого платника податків в банку, готівкою або з метою використання у подальших розрахунках як авансових платежів (передоплати) / грошової застави проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків.
Із системного тлумачення норм вказаного Порядку право на повернення сплачених податків і зборів виникає на підставі висновку про повернення надмірно сплачених митних платежів, який направлено органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. Враховуючи відсутність вказаних обставин і не проведення податковим органом належної перевірки даних, викладених у заяві платника, а також невстановлення наявності чи відсутності податкового боргу у платника податків, що впливає на можливість складання податковим органом відповідного висновку про повернення коштів на рахунки в банках, така вимога є передчасною.
Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача щодо стягнення із Державного бюджету України на користь позивача через Управління державної казначейської служби України у Подільському районі міста Києва суму надміру сплаченого грошового зобов'язання у розмірі 382614,00грн., а також зобов'язання Управління державної казначейської служби України у Подільському районі міста Києва перерахувати із Державного бюджету України на користь позивача вказану суму грошових коштів є передчасними, адже така вимога Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпромнефть Лубрікантс Україна» не є належним способом захисту прав платника податків.
У даному випадку правильним способом захисту позивача є вимога про зобов'язання податкового органу до виконання покладених на нього законом та підзаконними актами обов'язків щодо надання органу казначейства висновку про повернення відповідних сум коштів із відповідного бюджету.
Зазначена позиція також узгоджується із висновками Верховного Суду України, викладених у постановах від 24.11.2015 у справі №21-3669а15 та від 02.12.2015 у справі №21-2650а15, що узгоджується з положеннями статті 43 Податкового кодексу України.
Відтак, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості, оскільки, виходячи із встановлених обставин справи, це є втручанням в дискреційні повноваження податкового органу.
Аналізуючи спірні правовідносини, Верховний Суд звертається до положень статті першої Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Довготривалий не розгляд компетентними органами Держави заяви Підприємства про повернення помилково сплачених коштів до Державного бюджету, часткове повернення коштів, яке може розцінюватись як визнання податковим органом помилковості їх сплати, стан невизначеності щодо часу повернення коштів заявника, а також невизначеність правонаступника органу, відповідального за розгляд поданої заяви, розцінюється судом як порушення права позивача на мирне володіння своїм майном.
Судове рішення суду першої інстанції у даній справі спрямовано на усунення безпідставного обмеження права на мирне володіння майном, внаслідок невиправданої бездіяльності податкового органу, допущеної при розгляді заяви позивача від 23.10.2014 про повернення надмірно сплачених коштів на особистий рахунок у банку.
Враховуючи викладене, за встановлених обставин, Верховний Суд вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог є правильним.
Оскільки апеляційний суд під час розгляду справи неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, а суд першої інстанції вирішив спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, то зазначена обставина відповідно до частини четвертої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухваленої у справі постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2015 та залишення в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.06.2015.
Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпромнефть Лубрікантс Україна» задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2015 у справі №826/2621/15 скасувати та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.06.2015.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
-------------------
-------------------
-------------------
В.В. Хохуляк
Л.І. Бившева
Т.М. Шипуліна
Судді Верховного Суду

Контакти ЮК "Професійна Юридична Група":

Тел.: +38 (044) 592-20-95

E-mail: office@pl-group.com.ua

Web-сайт: www.pl-group.com.ua

 
 


 

View Professional Legal Group's profile on LinkedIn

 

Проф Юр Группа в TwitterПроф Юр Группа в Live Journal

Постанова Окружного адміністративного суду міста Києва у справі про повернення переплати з податку на прибуток підприємств

Декабрь 14, 2018 By: Профессиональная Юридическая Группа Category: Судебная и юридическая практика

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ
16 червня 2015 року 15 год. 30 хв. № 826/2621/15

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Данилишин В.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Газпромнефть Лубрікантс Україна" до управління Державної казначейської служби України у Подільському районі міста Києва та державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправною бездіяльності, зобов’язання вчинити певні дії, а також з інших питань.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю "Газпромнефть Лубрікантс Україна" (далі - позивач) до управління Державної казначейської служби України у Подільському районі міста Києва (далі - відповідач-1) та державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі - відповідач-2) про:
- визнання протиправною бездіяльності відповідача-2 щодо не підготовки та не подання відповідачу-1 висновку про повернення із Державного бюджету України на користь позивача надміру сплачених у рахунок сплати податку на прибуток підприємств грошових коштів у розмірі 382614,00 грн.;
- стягнення із Державного бюджету України на користь позивача надміру сплачених у рахунок сплати податку на прибуток підприємств грошових коштів у розмірі 382614,00 грн.;
- зобов'язання відповідача-1 перерахувати із Державного бюджету України на користь позивача надміру сплачені у рахунок сплати податку на прибуток підприємств грошові кошти у розмірі 382614,00 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що заявлені вимоги підлягають задоволенню, оскільки діяння відповідача-2 суперечать нормам законодавства та порушують права і інтереси позивача як платника податків.
Відповідною ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.
У ході судового розгляду справи представник позивача підтримав позов та просив задовольнити його повністю, а представник відповідача-2 не визнав позов та просив відмовити у його задоволенні повністю.
Представник відповідача-1 у судові засідання не прибув, хоча про дати, час та місце судового розгляду справи відповідач-1 повідомлений належним чином, заява про розгляд справи за відсутності його представника до суду не надійшла.
Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у судовому засіданні 30 березня 2015 року судом, відповідно до ч.ч. 4, 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.
Пізніше, до суду через канцелярію від відповідача-2 надійшли письмові заперечення проти позову, які судом долучено до матеріалів справи для врахування при прийнятті у справі судового рішення по суті.
Крім того, до суду через канцелярію від представника позивача надійшли письмові заперечення проти клопотання представника відповідача-2 про залишення позову без розгляду, а також письмова заява про уточнення позовних вимог, а саме про:
- визнання протиправною бездіяльності відповідача-2 щодо не підготовки та не подання відповідачу-1 висновку про повернення із Державного бюджету України на користь позивача надміру сплачених у рахунок сплати податку на прибуток підприємств грошових коштів у розмірі 382614,00 грн.;
- стягнення із Державного бюджету України через відповідача-1 на користь позивача надміру сплачених у рахунок сплати податку на прибуток підприємств грошових коштів у розмірі 382614,00 грн.;
- зобов'язання відповідача-1 перерахувати із Державного бюджету України на користь позивача надміру сплачені у рахунок сплати податку на прибуток підприємств грошові кошти у розмірі 382614,00 грн.
Вказану заяву судом, згідно з ч. 1 ст. 137 КАС України, прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи для врахування при прийнятті у справі судового рішення по суті.
У подальшому, до суду через канцелярію від відповідача-1 надійшли письмові заперечення проти позову, які судом також долучено до матеріалів справи для врахування при прийнятті у справі судового рішення по суті.
Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, суд -
ВСТАНОВИВ:
Як з’ясовано судом у ході розгляду справи, позивачем на рахунок відповідача-1 перераховано податок на прибуток підприємства за IV квартал 2011 року та 2012 рік у розмірі 566598,00 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи копією платіжного доручення від 01 лютого 2012 року №58, внаслідок чого у позивача виникла переплата з вказаного податку у розмірі 382614,00 грн., що підтверджується копією акту звірки від 20 жовтня 2014 року №8717-20, яка також міститься у матеріалах справи.
У зв’язку з викладеним, позивачем до відповідача-2 подано заяву від 23 жовтня 2014 року №23-1/10 про повернення надміру сплаченого грошового зобов’язання, в якій містилось прохання повернути надміру сплачене грошове зобов’язання у розмірі 382614,00 грн. в безготівковій формі на поточний рахунок позивача.
Листом відповідача-2 від 20 листопада 2014 року №681/26-56-20-02-04 позивача повідомлено про вчинення певних дій з підготовки проекту документів для погодження повернення коштів у розмірі 382614,00 грн. на розрахунковий рахунок позивача.
Разом з тим, як з’ясовано у ході судового розгляду справи, відповідачем-2 не вжито передбачених законодавством заходів для повернення переплати позивачу, а саме не підготовлено та не подано до відповідного органу ДКС України висновку про повернення позивачу грошових коштів у відповідну розмірі.
У матеріалах справи міститься копія листа-відповіді Головного управління ДФС у місті Києві від 23 березня 2015 року №4724/10/26-15-14-18, з якої вбачається, що за результатами розгляду фактів, викладених у скарзі позивача від 24 лютого 2015 року №24-6/02, вбачається, що відповідачем-2 не дотримано окремих вимог нормативно-правових актів у ході організації та проведення заходів щодо повернення надміру сплаченого грошового зобов’язання.
В контексті викладеного суд зазначає наступне.
У розумінні норм Податкового кодексу України (далі - ПК України) надміру сплаченими грошовими зобов'язаннями вважаються суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов'язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.
Правовідносини щодо повернення з бюджету податків з підстав, передбачених законом, виникають між платником податків та державою в особі відповідного контролюючого органу, на який, згідно із ПК України, покладені повноваження щодо здійснення контролю за своєчасністю та правильністю сплати до бюджету податків, та відповідного територіального органу ДКС України з огляду на запроваджену Бюджетним кодексом України (далі - БК України) казначейську форму обслуговування бюджету.
Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 45 БК України, казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Згідно зі ст. 43 ПК України, помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та ст. 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.
У разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов'язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків.
Обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.
Платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку.
Контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.
На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.
Повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків здійснюється з бюджету, у який такі кошти були зараховані.
Відповідно до п.п. 5-7, 10 Порядку взаємодії територіальних органів Міністерства доходів і зборів України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України, Міністерства фінансів України від 30 грудня 2013 року №882/1188, повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань у випадках, передбачених законодавством, здійснюється виключно на підставі заяви платника податку (за винятком повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку на доходи фізичних осіб, які розраховуються органом Міндоходів на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку), яка може бути подана протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.
Обов'язковим реквізитом заяви є визначення платником податку напрямів перерахування коштів, що повертаються як помилково та/або надміру сплачені: 1) на поточний рахунок платника податку в банку; 2) на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Міндоходів, незалежно від виду бюджету; 3) готівкою за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку; 4) готівкою з рахунків банків у разі відсутності у платника податків рахунку в банку; 5) поштовим переказом через підприємства поштового зв'язку; 6) для подальших розрахунків у якості авансових платежів (передоплати) або грошової застави: на небюджетний рахунок з обліку коштів забезпечення сплати майбутніх митних та інших платежів - рахунок 3734, відкритий на балансі Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві; банківський балансовий рахунок 2603, відкритий для органу Міндоходів у відповідному уповноваженому банку (у разі коли кошти авансових платежів (передоплати), доплати тощо вносилися готівкою).
Орган Міндоходів на підставі даних особових рахунків платників готує висновок за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку, два примірники Реєстру висновків за платежами, належними державному бюджету, за формою згідно з додатком 2 до цього Порядку, та три примірники Реєстру висновків за платежами, належними місцевим бюджетам, та платежами, які підлягають розподілу між державним та місцевими бюджетами, за формою згідно з додатком 3 до цього Порядку. Контроль за прийняттям/передаванням висновків органи Міндоходів, місцеві фінансові органи, органи Казначейства проводять шляхом проставляння на відповідних примірниках Реєстрів відміток про надходження документів до установи у порядку, визначеному Типовою інструкцією з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року №1242.
За платежами, належними державному бюджету, орган Міндоходів у строк не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви передає висновки згідно з Реєстром висновків за платежами, належними державному бюджету, для виконання відповідному органу Казначейства.
За платежами, належними місцевим бюджетам, та платежами, які підлягають розподілу між державним та місцевими бюджетами, орган Міндоходів у строк не пізніше ніж за сім робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви передає висновки згідно з Реєстром висновків за платежами, належними місцевим бюджетам, та платежами, які підлягають розподілу між державним та місцевими бюджетами, для погодження відповідному місцевому фінансовому органу.
Місцевий фінансовий орган у строк не пізніше ніж протягом двох робочих днів здійснює погодження отриманих висновків шляхом засвідчення підписом керівника місцевого фінансового органу, засвідченим печаткою, та повертає їх згідно з Реєстром висновків за платежами, належними місцевим бюджетам, та платежами, які підлягають розподілу між державним та місцевими бюджетами, відповідному органу Міндоходів.
Орган Міндоходів не пізніше наступного робочого дня від дати отримання висновку, погодженого місцевим фінансовим органом, передає його згідно з Реєстром висновків за платежами, належними місцевим бюджетам, та платежами, які підлягають розподілу між державним та місцевими бюджетами, відповідному органу Казначейства.
У ході розгляду справи судом не встановлено наявності у позивача податкового боргу, що, відповідно до ПК України, могло бути перешкодою для повернення коштів.
Проаналізувавши викладені норми та обставини суд прийшов до висновку про наявність у позивача права на повернення сум надміру сплаченого податку, оскільки наявність переплати підтверджується документально.
Крім того, позивачем до контролюючого органу подано заяву із дотриманням вимог ПК України. Податковий борг, як зазначено вище, у позивача відсутній.
Отже, заявлена позивачем вимога про визнання протиправною бездіяльності відповідача-2 щодо не підготовки та не подання відповідачу-1 висновку про повернення із Державного бюджету України на користь позивача надміру сплачених у рахунок сплати податку на прибуток підприємств грошових коштів у розмірі 382614,00 грн., підлягає задоволенню.
Крім того, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов’язати відповідача-2 підготувати та подати до відповідача-1 висновок про повернення із Державного бюджету України на користь позивача надміру сплачених у рахунок сплати податку на прибуток підприємств грошових коштів у розмірі 382614,00 грн.
При цьому, заявлені позивачем вимоги про стягнення із Державного бюджету України через відповідача-1 на користь позивача надміру сплачених у рахунок сплати податку на прибуток підприємств грошових коштів у розмірі 382614,00 грн., а також зобов'язання відповідача-1 перерахувати із Державного бюджету України на користь позивача надміру сплачені у рахунок сплати податку на прибуток підприємств грошові кошти у розмірі 382614,00 грн., суд вважає такими, що заявлені передчасно, оскільки повернення коштів з бюджету, як уже зазначено вище, здійснюється на підставі висновку про таке повернення. За викладених обставин зазначені позивачем вимоги не підлягають задоволенню.
Поряд з цим, заявлене представником відповідача-2 протягом судового розгляду справи усне клопотання про залишення позову без розгляду не підлягає задоволенню у зв’язку з відсутністю обґрунтованих підстав.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з’ясованих судом обставин вбачається, що позов товариства з обмеженою відповідальністю "Газпромнефть Лубрікантс Україна" до управління Державної казначейської служби України у Подільському районі міста Києва та державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправною бездіяльності, зобов’язання вчинити певні дії, а також з інших питань підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Керуючись ст.ст. 11, 69-71, 86, 94, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві щодо не підготовки та не подання до управління Державної казначейської служби України у Подільському районі міста Києва висновку про повернення із Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Газпромнефть Лубрікантс Україна" (код ЄДРПОУ 36868073) надміру сплачених у рахунок сплати податку на прибуток підприємств грошових коштів у розмірі 382614,00 грн. (Триста вісімдесят дві тисячі шістсот чотирнадцять гривень 00 копійок).
3. Зобов’язати державну податкову інспекцію у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві підготувати та подати до управління Державної казначейської служби України у Подільському районі міста Києва висновок про повернення із Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Газпромнефть Лубрікантс Україна" (код ЄДРПОУ 36868073) надміру сплачених у рахунок сплати податку на прибуток підприємств грошових коштів у розмірі 382614,00 грн. (Триста вісімдесят дві тисячі шістсот чотирнадцять гривень 00 копійок).
4. Позов в іншій частині залишити без задоволення.
5. Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Газпромнефть Лубрікантс Україна" (код ЄДРПОУ 36868073) здійснений ним судовий збір у розмірі 162,40 грн. (Сто шістдесят дві гривні сорок копійок) із Державного бюджету України.

Копії постанови направити (вручити) сторонам (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.
Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин

Контакти ЮК "Професійна Юридична Група":

Тел.: +38 (044) 592-20-95

E-mail: office@pl-group.com.ua

Web-сайт: www.pl-group.com.ua

 
 


 

View Professional Legal Group's profile on LinkedIn

 

Проф Юр Группа в TwitterПроф Юр Группа в Live Journal

Уточнена позовна заява про повернення переплати з податку на прибуток підприємств

Декабрь 14, 2018 By: Профессиональная Юридическая Группа Category: Судебная и юридическая практика

Вих.№______
від _________

Позивач:
(особа, що подає уточнену позовну заяву)

Відповідач 1:

Відповідач 2:

Ціна позову:

Справа №

Суддя:

Окружний адміністративний суд міста Києва
01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корп. 1

Товариство з обмеженою відповідальністю
«__________________»
Юридична та поштова адреса: ____, м. Київ, вул. ________________
Код ЄДРПОУ ______________
Тел.: +38 (044) __________
Факс: +38 (044) _____________
Адреса електронної пошти:
_________________________

Управління державної казначейської служби України у Подільському районі м.Києва
04071, м.Київ, вул. Межигірська, будинок 25
Код ЄДРПОУ 37975298
Тел. +38 (044) 462-54-49
Адреса електронної пошти не відома

Державна податкова інспекція
у Подільському районі Головного управління ДФС у м.Києві
04080, м. Київ, вул. Турівська, 12
Код ЄДРПОУ 39467012
Тел./факс: +38 (044) 425-53-30
Адреса електронної пошти: Podol31@ukr.net

_________ гривень

__________

____________

Уточнена позовна заява
про повернення надміру сплаченого грошового зобовʼязання

12 березня 2015 року Товариством з обмеженою відповідальністю «________________» (далі – Позивач) отримано ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2015 року про залишення позовної заяви без руху.
На виконання вимог вищевказаної ухвали позивач подає уточнену позовну заяву.
Разом з тим, з урахуванням встановленого в ухвалі короткого строку для виконання позивачем її вимог (3 дні) та припадання двох з них на неробочі дні (14.03.2015р. та 15.03.2015р.), - позивач просить суд продовжити строк для виконання вимог ухвали та прийняти дану уточнену позовну заяву до розгляду.

06 лютого 2012 року позивачем платіжним дорученням №58 від 06.02.2012р. на рахунок УДКСУ у Подільському районі м.Києва було сплачено податок на прибуток підприємств за 4 квартал 2011 року та 2012 рік в сумі ___________ грн. (________________) (копія платіжного доручення додається), внаслідок чого у Позивача виникла переплата по податку на прибуток підприємств у сумі ________________ грн. (__________________), що підтверджується також Актом №8717-20 від 20.10.2014р. звірки розрахунків платника з бюджетом (копія акта звірки додається).
Відповідно до пп. 14.1.115 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України (далі – ПК України), надміру сплачені грошові зобов'язання – це суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов'язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.
Згідно з пп. 17.1.10. п. 17.1. ст. 17 ПК України, платник податків має право на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом.
Водночас, відповідно до ст. 43 ПК України, платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов’язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку. Згідно з цією ж статтею, помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу. Контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Аналогічний обовʼязок для податкового органу встановлений також пунктом 7 Порядку взаємодії територіальних органів Міністерства доходів і зборів України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України, міністерства фінансів України №882/1188 від 30.12.2013р. (далі – Порядок).
На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом пʼяти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобовʼязань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (ст. 43 ПК України).
Відповідним органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, за місцезнаходженням позивача та за місцем сплати позивачем податку на прибуток (зокрема, який був сплачений платіжним дорученням №58 від 06.02.2012р.), є Управління державної казначейської служби України у Подільському районі м.Києва (далі – Відповідач 1).
На підставі вищевказаних положень ПК України та Порядку, Позивач 24.10.2014р. звернувся до Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ ДФС у м.Києві (далі – Відповідач 2) з Заявою вих. №23-1/10 від 23.10.2014р. про повернення надміру сплаченого грошового зобов¬ʼязання (копія додається), в якій просив Відповідача 2 повернути надміру сплачене грошове зобов΄язання – податок на прибуток підприємств, сплачений за 4 квартал 2011 року та 2012 рік, в розмірі __________ грн. (_____________) в безготівковій формі на поточний рахунок Позивача за реквізитами: «Отримувач: ТОВ «_______________, Ідентифікаційний код – ________, Поточний рахунок ____________ в АТ «___________» в м. Києві, МФО ___________».
04.12.2014р. Позивач отримав від Відповідача 2 відповідь вих. №681/26-56-20-02-04 від 20.11.2014р. про вчинення Відповідачем 2 певних дій по підготовці проекту документів для погодження повернення переплати (завірена копія листа та конверта додаються). Однак, в порушення ст. 43 ПК України, Відповідач 2 не вжив передбачених законом заходів для поверення переплати Позивачу, а саме: не підготував та не подав відповідному органу Державної казначейської служби України висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету в строк, передбачений п. 43.5. ст. 43 ПК України. Даний обов¬ʼязок не виконаний Відповідачем 2 і на дату підготовки та подання цієї позовної заяви. Позивач вважає такі дії Відповідача 2 протиправними.

У зв’язку з вищевикладеним, а також керуючись пп. 14.1.115 п. 14.1. ст. 14, пп. 17.1.10. п.17.1. ст. 17, ст. 43 ПК України, ст. 45 БК України, п.п. 5-7, Порядку взаємодії територіальних органів Міністерства доходів і зборів України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України, міністерства фінансів України №882/1188 від 30.12.2013р., ст.ст. 104-106 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПРОШУ:
1. Продовжити строк для виконання позивачем вимог ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2015 року про залишення позовної заяви без руху;
2. Прийняти дану уточнену позовну заяву до розгляду;
3. Визнати протиправною бездіяльність Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ ДФС у м.Києві щодо непідготовки та неподання до Управління державної казначейської служби України у Подільському районі м.Києва висновку про повернення з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «_____________» надміру сплачених у рахунок сплати податку на прибуток підприємств грошових коштів у сумі _____________ гривень (______________________);
4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «_________________» (Україна, ______, м. Київ, _____________, п/р _______________в АТ «______________» в м. Києві, МФО ________, код ЄДРПОУ __________) надміру сплачені у рахунок сплати податку на прибуток підприємств грошові кошти в сумі ___________ гривень (________________);
5. Зобов¬ʼязати Управління державної казначейської служби України у Подільському районі м.Києва перерахувати з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «_______________» (Україна, _____, м. Київ, _________________, п/р __________ в АТ «_____________» в м.Києві, МФО _______, код ЄДРПОУ ___________) надміру сплачені у рахунок сплати податку на прибуток підприємств грошові кошти в сумі ____________ гривень (_________________________);
6. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «_______________» витрати по сплаті судового збору в розмірі ______ гривень.

Всього уточнена позовна заява на 3 (трьох) аркушах.

Директор
Товариства з обмеженою відповідальністю
«_________________»
____________________

Авторські права на дану публікацію належать

Юридичній компанії “Професійна Юридична Група”

Просимо звертати увагу на дати публікації: статті актуальні лише на дату розміщення і не коригуються із зміною законодавства.

Тел.: +38 (044) 592-20-95

E-mail: office@pl-group.com.ua

Web-сайт: www.pl-group.com.ua

 
 


 

View Professional Legal Group's profile on LinkedIn

 

Проф Юр Группа в TwitterПроф Юр Группа в Live Journal

Заперечення проти позову про поновлення на роботі

Декабрь 02, 2018 By: Профессиональная Юридическая Группа Category: Судебная и юридическая практика

Вих. №________
від ____________

Позивач:

Відповідач:
(особа, що подає заперечення
проти позову)

Справа №:

Суддя: ______________ районний суд м. Києва
_____________________

__________________
Місце реєстрації: ________________
Адреса дла кореспонденції: _______________
Ідентифікаційний номер: ______________
Тел.: (044) ____________________

Товариство з обмеженою відповідальністю «_________________»
Код ЄДРПОУ _________________
Юридична адреса: ___________________
Поштова адреса: ___________________
Тел. +38 (044) _______________
Адреса електронної поштової скриньки:
____________________

_________________

______________

Заперечення проти позову
________________________ до Товариства з обмеженою відповідальністю «__________________» про поновлення на роботі

На розгляді __________________ районного суду м. Києва перебуває справа №_______________ за позовом __________________ (далі – «Позивач») до Товариства з обмеженою відповідальністю «________________» (далі – «Відповідач» або «Товариство») про поновлення на роботі.
Вимоги Позивача, викладені в позовній заяві, Відповідач вважає безпідставними та необгрунтованими у зв’язку з наступним.
На підставі заяви Позивача від _______________про прийняття на роботу (копія додається) наказом №___ від _____________ (копія додається) Позивач був прийнятий на посаду інженера-програміста відділу мікропроцесорних розробок з ________________ з терміном випробування 3 місяці. Між Позивачем та Товариством було укладено Трудовий договір (контракт) №_______ від __________________ (копія додається).
По закінченню терміну випробування наказом №___ від ______________ копія додається) Позивач був переведений на посаду провідного інженера-програміста відділу мікропроцесорних розробок.
Окремо звертаємо увагу на те, що посада, яку займав Позивач, була створена та введена до штатного розкладу Товариства у зв’язку з відкриттям нового напрямку діяльності відділу мікропроцесорних розробок (в подальшому – Конструкторське бюро приладів), а саме – напрямку розробки програмного забезпечення для спеціалізованих систем автоматичного контролю та збору інформації по аналогу відомих програм класу ______, що підтверджується, зокрема, службовою запискою Головного конструктора ТОВ «_____________» від ________________ про необхідність створення нового напрямку в складі відділу мікропроцесорних розробок та створення нової штатної одиниці (з візою генерального директора про погодження), а також розпорядженням Генерального директора №__________ від _____________ про створення такого напрямку в складі відділу мікропроцесорних розробок (копії даних документів додаються). З цією метою в Товаристві було прийнято рішення про розширення групи інженерів-програмістів на одну штатну одиницю «інженер-програміст» (в подальшому перейменована на «провідний інженер-програміст») з метою виконання функціональних обов’язків, пов’язаних саме з діяльністю даного напрямку роботи відділу мікропроцесорних розробок (в подальшому – Конструкторського бюро приладів).
З _______________ наказом №___________ від __________ на базі відділу мікропроцесорних розробок було створено Конструсторське бюро приладів (копія наказу додається). Посада Позивача та його функціональні обов’язки при цьому не змінилася.
До посадових обов’язків Позивача входило, зокрема: розробка програм на основі алгоритмів рішень економічних та інших завдань; визначення обсягу і змісту даних контрольних прикладів, що забезпечують найбільш повну перевірку відповідності програм їх функціональному призначенню, здійснення запуску програм та введення вихідних даних, що визначаються умовами поставлених завдань; визначення можливості використання готових програмних продуктів; здійснення супроводу впровадження програм та програмних засобів; розробка та впровадження систем автоматичної перевірки правильності програм, типових і стандартних програмних засобів та ін., що підтверджується Посадовою інструкцією провідному інженеру-програмісту (копія додається). Виконувані Позивачем функціональні обов’язки, пов’язані з напрямком розробки програмного забезпечення для спеціалізованих систем автоматичного контролю та збору інформації по аналогу відомих програм класу ______, підтверджуються також і робочою документацією за участю самого Позивача (електронна поштова переписка з безпосереднім керівником, завдання безпосереднього керівника, копії роздруківок яких додаються і при необхідності можуть бути підтверджені показаннями свідків) та самим Позивачем у позовній заяві.
В грудні 20__ року відповідальними посадовими особами Товариства було проведено аналіз стану та перспектив розвитку напрямку діяльності відділу мікропроцесорних розробок, пов’язаного з розробкою програмного забезпечення для спеціалізованих систем автоматичного контролю та збору інформації по аналогу відомих програм класу __________, і його впливу на діяльність Товариства, за результатами якого Головним конструктором Конструкторського бюро приладів було внесено подання про недоцільність та безперспективність подальшого розвитку даного напрямку (копія подання додається).
У зв’язку з відсутністю позитивного комерційного ефекту від діяльності раніше створеного напрямку діяльності відділу мікропроцесорних розробок (в подальшому перейменованого на Конструкторське бюро приладів), діяльність по розвитку якого входила до функціональних обов’язків провідного інженера-програміста як штатної одиниці, створеної та введеної до штатного розкладу Товариства саме з метою забезпечення діяльності вищевказаного напрямку, про що Головним конструктором було внесено відповідну службову записку від ___________ Генеральному директору Товариства (копія додається), а також враховуючи об’єктивні обставини, пов’язані з браком фінансових резервів для підтримання нових напрямків та розробок, що підтверджується, зокрема, службовою запискою Фінансового директора від _________. (копія додається) та враховуючи вкрай несприятливу кон’юнктуру ринку і стан продажів продукції Відповідача в цілому наприкінці 201__ року, що підтверджується доповідною запискою Комерційного директора від _________ (копія додається), - Генеральним директором Товариства було погоджено закриття напрямку розробки програмного забезпечення для спеціалізованих систем автоматичного контролю та збору інформації по аналогу відомих програм класу _______ (підтверджується розпорядженням Генерального директора №_______ від ___________ про закриття напрямку діяльності Кострукторського бюро приладів (копії додаються)) та прийнято рішення про скорочення чисельності і штату працівників, які мали відношення до напрямку розвитку Товариства, що закривався, а також до супроводу (підтримки) виробництва взагалі.
З урахуванням вищевказаної інформації, враховуючи інтереси господарської діяльності Товариства, наказом Генерального директора Товариства №____ від _________ (копія додається) було прийнято рішення про скорочення, зокрема, посади провідного інженера-програміста, яку займав Позивач. Звертаємо увагу на те, що окрім посади провідного інженера-програміста, скороченню, згідно з наказом, підлягала також і посада Керівника групи супроводу виробництва, до функціональних обов’язків якого, зокрема, входив нагляд за розвитком нових напрямків, у тому числі напрямку діяльності відділу мікропроцесорних розробок, задля якого у Товаристві було створено штатну одиницю «інженера-програміста» (в подальшому перейменована на «провідний інженер-програміст») та яку займав Позивач.
Позивача, а також _____________, який займав посаду Керівника групи супроводу виробництва, в один і той самий день – _______________року було попереджено під розпис про скорочення ________ року посад, які вони займають (копії попереджень з підписами про ознайомлення додаються) у зв’язку з виробничою необхідністю, скороченням чисельності та штату працівників.
Наказом №___ від _________ (копія додається), після закінчення двомісячного строку попередження про наступне вивільнення, Позивач був звільнений з роботи у зв’язку з скороченням штату працівників за п.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України).
Звертаємо увагу й на те, що у зв’язку зі складним економічним становищем та різким погіршенням умов ведення господарської діяльності та погіршенням показників реалізації продукції, Товариством вжито не лише заходів зі скорочення чисельності та штату працівників, але й інші заходи, направлені на економію коштів та запобігання масовому вивільненню працівників і банкрутству підприємства. Так, зокрема, наказами №_____ від ____________ та №___ від _____________ у Товаристві для всіх працівників встановлено неповний (4-денний) робочий тиждень на період з _________ по ___________ (копія наказу додається).

Звертаємо увагу на те, що стаття 492 КЗпП України, яке регулює порядок вивільнення працівників, встановлює обов’язок роботодавця персонально повідомити працівників про наступне вивільнення не менш ніж за два місяці. При цьому чинне законодавство України не містить обов’язку про надання вивільнюваним працівникам копій наказів чи ознайомлення їх з наказами про зміни в організації виробництва і праці, які стали причиною для вивільнення у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці.
Крім того, Позивач при попередженні його ________під розпис про майбутнє вивільнення не виявив незгоди з цим, не попросив будь-яких більш детальних пояснень з приводу причин скорочення штату працівників, копії наказу про скорочення і взагалі не подав вигляду про свою незгоду з вивільненням, аж доки не пропрацював наступні 2 місяці та не отримав безпосередньо вже наказ про звільнення, що підтверджується попередженням Позивача про майбутнє скорочення посади (копія додається) з відсутніми будь-якими відмітками, окрім підпису Позивача. Незважаючи на те, що чинне законодавство України про працю не передбачає обов’язку роботодавця детально ознайомлювати працівника з причинами скорочення штату працівників (це питання виключно внутрішньогосподарської діяльності роботодавця) та надавати йому копію наказу про скорочення штату, - Відповідач не проти був би надати Позивачеві такі більш детальні пояснення і навіть копію наказу про скорочення штату в разі, якби Позивач виявив таке бажання.

Відповідачем при звільненні Позивача було дотримано вказаний у частині 1 статті 492 КЗпП України порядок, а саме: Позивача було персонально попереджено про наступне вивільнення не менш ніж за два місяці (копія попередження з підписом Позивача про ознайомлення додається).
Відповідно до частини 3 статті 492 КЗпП України, одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Відповідач при звільненні Позовача не мав змоги запропонувати йому іншу роботу в Товаристві, оскільки в Товаристві як на момент звільнення, так і до теперішнього часу відсутні посади, що відповідають професії, кваліфікації чи спеціальності Позивача. Крім того, у Товаристві при звільненні Позивача взагалі були відсутні й будь-які інші вакантні посади, навіть ті, які не відповідають професії, кваліфікації чи спеціальності Позивача.

Стосовно подання до Державної служби зайнятості звіту про заплановане вивільнення працівників повідомляємо наступне. Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012р. №5067-VI, роботодавці зобов’язані подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про заплановане масове вивільнення працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
В той же час, відповідно до частини 1 статті 48 вищевказаного Закону, масовим вивільненням з ініціативи роботодавця (крім випадку ліквідації юридичної особи) є одноразове або протягом: 1) одного місяця: - вивільнення 10 і більше працівників на підприємстві, в установі та організації з чисельністю від 20 до 100 працівників; - вивільнення 10 і більше відсотків працівників на підприємстві, в установі та організації з чисельністю від 101 до 300 працівників; 2) трьох місяців – вивільнення 20 і більше відсотків працівників на підприємстві, в установі та організації незалежно від чисельності працівників.
Вивільнення, що мало місце у Товаристві, при якому було звільнено Позивача, не підпадає під вищевказані критерії масовості вивільнення працівників, у зв’язку з чим у Відповідача не виникло обов’язку з подання інформації про таке вивільнення до Державної служби зайнятості України.

При звільненні Позивача не поставало і питання про переважне право на залишення на роботі, на яке посилається Позивач у позові.
Відповідно до частини 2 статті 492 КЗпП України, при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці врегульоване статтею 42 КЗпП України. Однак диспозиція даної статті не могла бути застосована при звільненні Позивача, оскільки дане право має враховуватись при наявності двох чи більше однакових посад, одна з яких скорочується, а у Товаристві посада, яку займав Позивач, була єдиною як за назвою посади («провідний інженер-програміст»), так і за функціональними обов’язками, передбаченими для даної посади (виконання функцій в рамках напрямку розробки програмного забезпечення для спеціалізованих систем автоматичного контролю та збору інформації по аналогу відомих програм класу ________), та вимогами до спеціальності і кваліфікації, на підтвердження чого Відповідач надає копії наказів про затвердження штатного розпису та про внесення змін до штатного розпису Товариства (копії додаються).
Посилання Позивача на його авторство як на підставу для переважного права на залишення на роботі відповідно до пункту 6 частини 2 статті 42 КЗпП України є абсолютно безпідставним. По-перше, Позивач не є автором жодних винаходів, корисних моделей, промислових зв’язків чи раціоналізаторських пропозицій у Товаристві, про що буде зазначено більш детально далі по тексту даних заперечень на позов. По-друге, пункт 6 частини 2 статті 42 КЗпП України вступає в дію лише за умови рівних продуктивності праці і кваліфікації двох чи більше працівників, що займають однакові посади у Товаристві. Звертаємо увагу на те, що посада «провідний інженер-програміст» була в Товаристві єдиною, причому впроваджувалась вона виключно в рамках реалізації специфічного напрямку діяльності відділу мікропроцесорних розробок Товариства (відповідно, до працівника, що займав дану посаду, пред’являлись специфічні вимоги, а його кваліфікація та функціональні обов’язки відрізнялись від кваліфікації та функціональних обов’язків будь-якого з інших працівників Товариства).
Позивач на підтвердження своєї позиції посилається на пункт 19 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», зазначаючи при цьому що Відповідач нібито порушив порядок звільнення працівника, передбачений даним пунктом. Однак Відповідач вважає таке посилання лише підтвердженням позиції Відповідача, оскільки кожна з умов правомірності звільнення за п. 1 ст. 40, передбачена пунктом 19 вищевказаної Постанови, була Відповідачем в повній мірі дотримана, а саме: 1) у Відповідача мали місце реальні та об’єктивні зміни в організації виробництва і праці – скорочення штату працівників, викликане об’єктивною економічною ситуацією, аргументацію та докази чого Відповідач наводить в інших розділах даних заперечень на позов; 2) Відповідачем було дотримання вимог законодавства України, що регулює вивільнення працівника, про що було зазначено вище; 3) Відповідач не мав змоги перевести Позивача на іншу роботу через її відсутність у Товаристві; 4) Позивач не мав переважного права на залишення на роботі, так як посада Позивача за назвою, кваліфікацією та функціональними обов’язками відрізнялась від будь-яких інших посад у Товаристві, а переважне право на залишення на роботі не застосовується між працівниками, що займають різні посади, мають різну кваліфікацію та функціональні обов’язки. При цьому Відповідач ще раз наголошує, у Товаристві на момент звільнення Позивача взагалі були відсутні будь-які вакантні посади. Звільняти ж інших працівників, які мали іншу кваліфікацію та виконували інші функціональні обов’язки, ніж Позивач, та працевлаштовувати на дану посаду Позивача Відповідач не зобов’язаний, оскільки Позивач не мав би відповідної належної кваліфікації для виконання даної роботи, а законні інтереси інших працівників при цьому були б порушені.
Крім того, відповідно до абзацу 4 пункту 19 вищевказаної Постанови, «судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування)».

Стосовно вимоги Позивача про виправлення в трудовій книжці запису назви посади повідомляємо наступне.
Як вже було зазначено вище, Позивач був прийнятий на посаду «інженер-програміст» у відділ мікропроцесорних розробок наказом №____ від _________ (копія додається). Однак наказом №______ від _____________ (копія додається) Позивач був переведений на посаду «провідний інженер-програміст» відділу мікропроцесорних розробок. З ____________ наказом №_________ від __________ на базі відділу мікропроцесорних розробок було створено Конструсторське бюро приладів. Нажаль, з технічних причин у Товаристві до трудової книжки Позивача не було внесено відповідні записи про зміну найменування посади працівника та про зміну назви відділу, в якому Позивач працював. Відповідач на добровільній основі готовий внести відповідні виправлення у трудову книжку Позивача в порядку, передбаченому чинним законодавством України, однак вимогу Позивача в позовній заяві (з уточненими позовними вимогами) про виправлення запису назви посади, на яку Позивач приймався, вважає некоректною, оскільки з самого початку Позивач був прийнятий на посаду «інженер-програміст», а не «провідний інженер-програміст». Разом з тим, Відповідач переконаний, що необхідність виправлення запису в трудовій книжці не впливає на факт дотримання Відповідачем чинного законодавства України при звільненні Позивача.

Твердження Позивача про відсутність фактичного скорочення в Товаристві та про прийняття на роботу іншої особи на посаду, яку займав Позивач, не відповідає дійсності та базується виключно на непідтверджених безпідставних припущеннях Позивача виходячи з оголошень з сайтів про пошук роботи, на які він посилається.
Позивач в підтвердження своєї позиції посилається на сайти ___________ та _____________, зазначаючи при цьому, що Відповідачем постійно активується та є активною станом на теперішній час вакансія «інженер-програміст». Однак це не відповідає дійсності та є перекручуванням фактів з боку Позивача. Починаючи з грудня 201__ року і до теперішнього часу на сайтах з пошуку роботи Відповідачем розміщена та постійно активується вакансія «інженер-електронщик», а не «інженер-програміст». Вакансія ж «інженер-програміст» з "__" ___________ 20__ року, з часу прийняття на роботу Позивача на посаду інженера-програміста, не є активною та перебуває в архіві. На підтвердження вищевказаних фактів Відповідач надає роздруківки прінт-скрін сторінок сайтів з пошуку роботи як по вакансії «інженер-електронщик», так і по вакансії «інженер-програміст» (копії додаються), в яких видно дати активацій вакансій. Крім того, в разі необхідності, це може бути підтверджено компаніями, яким належать вищевказані сайти з пошуку роботи, в разі направлення їм відповідних запитів.
Звертаємо увагу на те, що вакансії та посади «інженер-електронщик» та «інженер-програміст» є абсолютно різними як за вимогами до кваліфікації, досвіду роботи, виконуваних функціональних обов’язків, так і за рівнем оплати. До обов’язків інженера-електронщика входить участь в розробці контрольних стендів модулів і приладів на базі мікропроцесорів, тестування, розведення плат, здійснення процесу програмування мікропроцесорних систем з використанням програм, написаних іншими спеціалістами, а не участь в написанні програм, як це передбачено серед функціональних обов’язків інженера-програміста. На підтвердження кардинальних відмінностей в даних посадах Відповідач надає роздруківки оголошень про вакансії інженера-електронщика та інженера-програміста (копії роздруківок додаються).
Разом з тим, незважаючи на вищевказані істотні відмінності в посадах, Відповідач вважає за необхідне зазначити, що в період після звільнення Позивача з роботи, в Товаристві не була створена не лише нова посада «інженера-програміста», але і нова посада «інженера-електронщика», та, відповідно, не було прийнято людину на посаду «інженера-електронщика», як про це стверджує Позивач. Вакансія «інженер-електронщик» розміщена Відповідачем на сайтах з пошуку роботи та постійно активується з метою аналізу ринку праці та моніторингу інформації про потенційних спеціалістів з відповідною кваліфікацією, оскільки господарська діяльність Відповідача з виробництва автоматичних реле є специфічною та вимагаю постійної інформації про стан ринку праці вузькоспеціалізованих фахівців (інженерів-електронщиків), які могли б, при необхідності, взати участь в конкурсі на заміщення відповідних посад у Товаристві в разі, якби такі посади виникли.
Натомість посада «інженер-програміст» не активується з часу прийняття на роботу Позивача, оскільки створення даної вакансії та прийняття на роботу Позивача було пов’язане з відкриттям у 20__ році нового напрямку роботи відділу мікропроцесорних розробок – напрямку розробки програмного забезпечення для спеціалізованих систем автоматичного контролю та збору інформації по аналогу відомих програм класу ______ (в подальшому закритий через безперспективність та скорочення фінансування). Даний напрямок не був пріоритетним та основним видом діяльності Товариства, як про це стверджує Позивач, і був покликаний в експериментальному порядку впровадити ще один, додатковий, напрямок реалізації продукції Відповідача через автоматизовані системи віддаленого доступу з метою підвищення обсягів продажу продукції, виробником якої є Відповідач. Основним же видом діяльності Товариства є виробництво та реалізація автоматичних реле, а основним шляхом реалізації даної продукції є прямі поставки товарів покупцям, а не через автоматизовані системи віддаленого доступу.

Твердження Позивача по всьому тексту позову про його авторство по відношенню до програм, з якими він працював у Товаристві, є намаганням безпідставно присвоїти багаторічні результати роботи всього колективу відділу мікропроцесорних розробок Товариства. Всі програмні продукти, які згадує Позивач в якості його власних об’єктів права інтелектуальної власності, були розроблені колективом співробітників Товариства ще до прийняття Позивача на роботу. Разом з тим, Позивачеві у період його роботи в Товаристві ставилися виключно технічні завдання, що не потребували творчого підходу та створення нового результату творчої діяльності (наприклад, завдання з поєднання вже готових та наданих керівником кодів, додавання чи видозміна «кнопок» у готовий інтерфейс програми і т.п.) і, до того ж, з чіткими вказівками/інструкціями безпосереднього керівника які саме дії повинен був здійснити Позивач. Зміст виконуваних Позивачем завдань та його взаємодія з безпосереднім керівником (постановка завдань для Позивача і їх характер) підтверджується робочою документацією та електронною поштовою перепискою (копії додаються), а також, при необхідності, може бути підтверджена показаннями і поясненнями свідків.
Крім того, навіть у разі, якби Позивач дійсно самостійно створював обʹєкти інтелектуальної власності при виконанні трудових обов’язків, - права інтелектуальної власності на дані об’єкти належали б Товариству, як це врегульовано пунктом 11.4. Трудового договору №_____ від "__" ______ 20___ року між Позивачем і Товариством (копія додається).
У Відповідача також є інформація з відкритих джерел про факти неодноразового намагання Позивача привласнити результати інтелектуальної діяльності та отримати компенсацію від роботодавців за нібито незаконне звільнення і на попередніх місцях його роботи, на підтвердження чого надаємо роздруківки відгуків про Позивача з сайту __________________ (копії роздруківок додаються).

Позивач у позовній заяві безпідставно звинувачує безпосередннього кервника та інших працівників Товариства у протиправних діях проти нього, що не відповідає дійсності. Як безпосередній керівник Позивача, так і інші співробітники завжди з належною увагою ставились до Позивача, без жодних проявів неприязні, в рамках терпимості та коректної поведінки, прийнятої у Товаристві, що може бути підтверджене як електронною поштовою перепискою (копії роздруківок додаються), так і, при необхідності, показаннями свідків – як співробітників Товариства, так і осіб, що були звільнені і на даний час у Товаристві не працюють.
Навпаки, на відміну від попередніх роботодавців Позивача, Відповідач не звертав уваги на своєрідність поведінки і вимог Позивача (зокрема, факти нестандартної поведінки за рамками вимог трудової дисципліни, своєрідність термінології при спілкуванні з безпосереднім керівником, навіть випадки сну на робочому місці, що підтверджуться службовими записками, відповідями на них, роздруківками електронної поштової переписки, відеозаписом на CD, що додаються, при необхідності також може бути підтверджено показаннями численних свідків). Порівняно майже з усіма попередніми місцями роботи (з 1993 року Позивач пропрацював у 20 компаніях, переважно по 3-6 місяців у кожній, що підтверджується трудовою книжкою Позивача, копія якої додається), Позивач найдовше пропрацював у Товаристві, доки у Відповідача не виникло труднощів у господарській діяльності та необхідності проведення скорочення чисельності і штату працівників. Відповідно, неправдивим є і неодноразове повторювання Позивачем в тексті позову про сумлінне виконання ним трудових обов’язків та дотримання правил внутрішнього трудового розпорядку, про те, що він був у Товаристві найкращим та найдосвідченішим фахівцем. Так само неправдивою є й інформація про «символічну» заробітну плату Позивача. Заробітна плата Позивача на момент звільнення становила ______________,00 гривень, даний рівень є вищим середнього на ринку праці навіть у м.Києві.
На сторінці 6 позовної заяви Позивач на цілу сторінку описує його нібито здобутки в інших компаніях на підтвердження його виключності, високої кваліфікованості, продуктивності та незамінності.
Разом з тим, у Відповідача є інформація з вищевказаних незалежних відкритих джерел про розміщені на інтернет-ресурсах (сайт ________________, копії роздруківок додаються) відзиви попередніх роботодавців Позивача, які спростовують як його здобутки у сфері інтелектуальної власності, так і спростовують високу кваліфікацію, дисциплінованість чи коректність поведінки у відносинах з колегами. Більше того, таке безпідставне присвоєння Позивачем серйозних розробок та об’єктів інтелектуальної власності різних компаній, включаючи Відповідача, може бути підставою для звернення справжніх правоволодільців даних об’єктів до правоохоронних органів та суду за захистом їх прав та припиненням посагань на їх законні права та інтереси у сфері інтелектуальної власності, так само як і за захистом від прямих, неприхованих та наклепницьких звинувачень в адресу керівників Позивача у протиправних діях (сторінка 10 позову), що завдає шкоди їх честі і гідності.
Як під час роботи Позивача в Товаристві, так і при його звільненні Відповідачем всестороннє дотримувались права, інтереси та побажання Позивача, створювались якомога комфортніші умови для його роботи в Товаристві.
Так, зокрема, на підставі заяви Позивача від "__" ______________ 20__ року (копія додається) наказом по Товариству №_____ від "__" __________________ 20__ року для Позивача було встановлено індивідуальний графік роботи, що забезпечило Позивачу можливість самостійної організації його робочого часу з урахуванням його власних життєвих інтересів та їх найоптимальнішого поєднання з роботою в Товаристві. При звільненні у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці Позивача було попереджено заздалегідь (чим дотримано вимоги законодавства України про працю, а також забезпечено право Позивача на двомісячний строк попередження для можливості пошуку нової роботи), при звільненні Позивачеві було виплачено заробітну плату до дня звільнення включно, компенсацію днів невикористаної відпустки, а також вихідну допомогу згідно ст. 44 КЗпП України в розмірі середньої місячної заробітної плати.

У зв’язку з тим, що Відповідач не визнає будь-які твердження Позивача про неправомірність його звільнення та необхідність поновлення його на роботі, - Відповідач повністю заперечує і проти вимог Позивача про виплату компенсації за вимушений прогул та моральної шкоди. В частині моральної шкоди Відповідачу незрозуміло також, яким чином Позивач здійснив розрахунок суми, які критерії покладені в основу розрахунку суми, за якими нормативно затвердженими методиками здійснений розрахунок і які докази Позивач, у разі якби судом був визнаний неправомірним факт його звільнення з роботи, міг би надати для підтвердження заподіяння йому моральної шкоди і причинно-наслідкового зв’язку між діями Відповідача та заподіянням моральної шкоди Позивачу (та в якій частині з урахуванням інших факторів наколишнього середовища і соціуму, які щоденно впливають на Позивача). Позивач при намаганні аргументувати моральну шкоду суперечить сам собі, зазначаючи, з одного боку, про втрату ним соціальних зв’язків, а з іншого боку, про відсутність у нього стійких соціальних зв’язків, зокрема, дружини та дітей (які саме соціальні зв’язки Позивачем втрачено?). Позивач, зазначаючи про його високий рівень як фахівця та акцентуючи увагу на великому значенні для нього довготривалих трудових відносин водночас не розкриває факту роботи ним у 20 компаніях з 1993 року, переважно по 3-6 місяців у кожній, що підтверджується трудовою книжкою Позивача, копія якої додається). На переконання Відповідача, Позивач під час його роботи у Товаристві з "__" _______________ 20___ року по "__" _______________ 20__ року мав найбільш довготривалі трудові відносини за весь період його активної трудової діяльності та отримав при цьому лише моральне задоволення, а не моральну шкоду.

Вимога Позивача в уточненій позовній заяві про виплату йому _________________ гривень додаткової щорічної виплати також є безпідставною. Позивач, вимагаючи виплатити йому вказану суму, умисно упускає обставини, формулювання та мету процедури ознайомлення його про можливість такої виплати. Так, Товариством дійсно було повідомлено всіх працівників, включаючи Позивача, про можливість (право Товариства) здійснення додаткових виплат у вигляді преміальних платежів (а не посадового окладу, як про це стверджує Позивач), у разі виконання ключових показників результативності. Виплата таких преміальних є виключно правом Товариства, а не його обов’язком, в разі, якби працівник виконав ключові показники результативності. Товариство цілком правомірно не скористалося своїм правом на здійснення виплати додаткових преміальних платежів на користь Позивача, тим паче що ключових показників ефективності Позивачем досягнуто не було.

Твердження Позивача про відсутність відповіді з боку Товариства на запит, що був направлений адвокатом _____________________, не відповідає дійсності.
Після отримання запиту (копія додається) Відповідач листом вих. №___ від "__" ___________________ 20__ року надіслав на адресу адвоката ____________________ відповідь про те, що вказаний запит не відповідає вимогам абз. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012р. №5076-VI, оскільки до запиту не було додано посвідченої копії ордера (копія листа-відповіді, поштової квитанції про його відправку та опису і цінний лист додаються).

У зв’язку з вищевикладеним, а також керуючись ст.ст. 1, 10, 27, 31, 57-64, 128 ЦПК України, ст.ст. 40, 42, 44, 492 КЗпП України, ст.ст. 48, 50 Закону України «Про зайнятість населення», ст. 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», п. 19 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»,

ПРОШУ:
1. Прийняти дане Заперечення проти позову до розгляду;
2. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Додатки:
1. Завірена копія заяви позивача від "__" ____________ 20__ року про прийняття на роботу (1арк.);
2. Завірена копія наказу №___ від "__" ______________ 20__ року про прийняття позивача на роботу (1 арк.);
3. Завірена копія трудового договору (контракту) №___ від "__" ____________ 20__ року (4арк.);
4. Завірена копія наказу №__ від "__" ______________ 20__ року про переведення позивача на посаду провідного інженера-програміста (1 арк.);
5. Завірена копія службової записки Головного конструктора від "__" ______________ 20__ року про створення нового напрямку діяльності відділу мікропроцесорних розробок (1 арк.);
6. Завірена копія розпорядження Генерального директора №___ від "__" ______________ 20__ року про створення нового напрямку діяльності відділу мікропроцесорних розробок (2 арк.);
7. Завірена копія наказу №___ від "__" ______________ 20__ року про створення Конструкторського бюро приладів (2 арк.);
8. Завірена копія посадової інструкції провідному інженеру-програмісту (3 арк.);
9. Завірена копія службової записки Головного конструктора від "__" ____________ 20__ року (1арк.);
10. Завірена копія доповідної записки Комерційного директора від "__" ____________ 20__ року (1арк.);
11. Завірена копія службової записки Фінансового директора від "__" ____________ 20__ року (1арк.);
12. Завірена копія розпорядження Генерального директора №_____ від "__" ____________ 20__ року про закриття напрямку діяльності відділу мікропроцесорних розробок (1 арк.);
13. Завірена копія наказу №___ від "__" ____________ 20__ року про скорочення посад та штату працівників (1 арк.);
14. Завірена копія попередження про звільнення позивача (1 арк.);
15. Завірена копія попередження про звільнення _________ з посади Керівника групи супроводу виробництва (1 арк.);
16. Завірена копія наказу №___ від "__" ____________ 20__ року про звільнення позивача (1 арк.);
17. Завірені копії наказів №___ від "__" ____________ 20__ року та №__ від "__" ____________ 20__ року про встановлення неповного робочого тижня в Товаристві (3 арк.);
18. Завірені копії наказів про затвердження штатного розпису та наказів про внесення змін до штатного розпису (12 арк.);
19. Завірена копія наказу №___ від "__" ____________ 20__ року про внесення змін до штатного розпису (в т.ч. про створення посади провідного інженера-програміста, яку займав позивач (2 арк.);
20. Завірена копія наказу №___ від "__" ____________ 20__ року про внесення змін до штатного розпису (про виключення посади Керівника групи супроводу виробництва) (1 арк.);
21. Завірена копія наказу №___ від "__" ____________ 20__ року про внесення змін до штатного розпису (про виключення посади провідного інженера-програміста, яку займав позивач) (1 арк.);
22. Завірені копії роздруківок інформації зі сторінок сайтів з пошуку роботи по вакансіях «інженер-електронщик» та «інженер-програміст» (7 арк.);
23. Завірені копії роздруківок відзивів користувачів з сайту ____________(5 арк.);
24. Компакт-диск з відеозаписом сну позивача на робочому місці (1 арк з 1 CD);
25. Завірені копії роздруківок електронної поштової переписки (19 арк.);
26. Завірені копії роздруківок завдань позивачу від безпосереднього керівництва (21 арк.);
27. Завірена копія трудової книжки позивача (9 арк.);
28. Завірена копія заяви Позивача від "__" ____________ 20__ року про встановлення індивідуального графіка роботи (1 арк.);
29. Завірена копія наказу №____ від "__" ____________ 20__ року про встановлення для позивача індивідуального графіка роботи (1 арк.);
30. Завірена копія запиту від адвоката ____________ (2 арк.);
31. Завірена копія листа-відповіді на запит вих. №___ від "__" ____________ 20__ року (1 арк.);
32. Завірені копії поштової квитанції та опису у цінний лист про відправку листа-відповіді на запит вих. №___ від "__" ____________ 20__ року (1 арк.);
33. Завірена копія виписки з Єдиного державного реєстру стосовно відповідача (2 арк.);
34. Завірена копія довідки зі статуправління стосовно відповідача (2 арк.);
35. Завірена копія заперечень проти позову з додатками для позивача (125 арк.).

Всього заперечення проти позову з додатками та копією заперечень з додатками для відповідача на 250 (Двохстах п’ятидесяти) аркушах.

"__" _______________ 20__ року

Генеральний директор
ТОВ «________________»
_______________________

Авторські права на дану статтю належать

Юридичній компанії “Професійна Юридична Група”

Просимо звертати увагу на дати публікації: статті актуальні лише на дату розміщення і не коригуються із зміною законодавства.

Тел.: +38 (044) 592-20-95

E-mail: office@pl-group.com.ua

Web-сайт: www.pl-group.com.ua

 
 


 

View Professional Legal Group's profile on LinkedIn

 

Проф Юр Группа в TwitterПроф Юр Группа в Live Journal

Апеляційна скарга на постанову адміністративного суду першої інстанції у справі про визнання протиправним та скасування рішення Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі від 24.05.2013р. №АД-293/2013/4423-06 «Про застосування остаточних антидемпінгових заходів щодо імпорту в Україну скляної тари медичного призначення місткістю до 0,15 л походженням з Російської Федерації»

Декабрь 07, 2013 By: Профессиональная Юридическая Группа Category: Судебная и юридическая практика

Вих.№_______
від __________

Через:

Позивач:
(особа, що подає апеляційну скаргу)

Представник позивача:

Відповідач:

Третя особа без самостійних вимог
на стороні відповідача:

Номер справи в першій інстанції:
Київський апеляційний адміністративний суд
01010, м. Київ, вул. Московська 8, корп. 30

Окружний адміністративний суд міста Києва
01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корп. 1

Відкрите акціонерне товариство «_____________________»
Скорочена назва згідно установчих та реєстраційних документів: ВАТ «___________»
Російська Федерація, ______, _____________, м.__________, вул. _________, буд. ___
Основний державний реєстраційний номер (ОДРН): _______________
ІПН: _____________
Тел.: +7 (_____) ____________
Факс: +7 (_____) __________
Адреса електронної пошти: _________________
Адреса електронної веб-сторінки: ____________

_________________
______, м. Київ, вул. __________, буд. ____, кв._____
Ідентифікаційний номер ___________
Тел.: +38 (044) _____________
Тел. моб.: +38 (___) ___________
Адреса електронної пошти: office@pl-group.com.ua

Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі
01008, Україна, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, буд. 12/2
Тел. +38 (044) 253-93-94
Факс: +38 (044) 226-31-81
Адреса електронної пошти: meconomy@me.gov.ua

Міністерство економічного розвитку і торгівлі України
01008, Україна, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, буд. 12/2
Код ЄДРПОУ 37508596
Тел. +38 (044) 253-93-94
Факс: +38 (044) 226-31-81
Адреса електронної пошти: meconomy@me.gov.ua
Адреса електронної веб-сторінки: www.me.gov.ua

826/13144/13-а

Апеляційна скарга
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.09.2013р. у справі №826/13144/13-а про визнання протиправним та скасування рішення
Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі від 24.05.2013р. №АД-293/2013/4423-06 «Про застосування остаточних антидемпінгових заходів щодо імпорту в Україну скляної тари медичного призначення місткістю до 0,15 л походженням з Російської Федерації»

24 вересня 2013 року Окружним адміністративним судом міста Києва прийнято постанову у справі №826/13144/13-а за позовом Відкритого акціонерного товариства «____________________» (далі – позивач) до Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі (далі – відповідач), третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (далі – Мінекономрозвитку) про визнання протиправним та скасування рішення Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі від 24.05.2013р. №АД-293/2013/4423-06 «Про застосування остаточних антидемпінгових заходів щодо імпорту в Україну скляної тари медичного призначення місткістю до 0,15 л походженням з Російської Федерації». Даною постановою в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Копію вищевказаної постанови, виготовленої із застосуванням судом частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005р. №2747-IV (далі – КАС України), позивач отримав 14.10.2013р.
Позивач вважає, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 вересня 2013 року винесена з порушеннями норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню у зв’язку з наступним.

24 травня 2013р. Міжвідомчою комісією з міжнародної торгівлі прийнято рішення №АД-293/2013/4423-06 «Про застосування остаточних антидемпінгових заходів щодо імпорту в Україну скляної тари медичного призначення місткістю до 0,15 л походженням з Російської Федерації» (далі – Рішення, копія міститься в матеріалах справи).
Про прийняття вищевказаного рішення позивач дізнався лише 30 липня 2013р. з факсового листа Товариства з обмеженою відповідальністю «________» вих. №____ від ____________ (копія міститься в матеріалах справи).
Ні про прийняття даного рішення, ні про проведення процедури антидемпінгового розслідування позивач раніше не був повідомлений та не знав, у зв’язку з чим не мав змоги зареєструватись в якості заінтересованої сторони та надати свої аргументи, коментарі, заяви, пояснення в ході розслідування. При цьому позивач є резидентом Російської Федерації, є територіально віддаленим від місця ініціювання та проведення спеціального розслідування, у зв’язку з чим не мав змоги оперативно відслідковувати оголошення, що публікуються в українських засобах масової інформації, не володів українською мовою та нюансами законодавства України стосовно процедури участі в антидемпінгових розслідуваннях та порядку оскаржень прийнятих рішень.
Позивач є виробником скляної продукції (зокрема, скляної тари медичного призначення місткістю до 0,15л, що є об’єктом застосування антидемпінгового мита згідно оскаржуваного Рішення), що підтверджується, зокрема, Статутом позивача (копія міститься в матеріалах справи), випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб (копія міститься в матеріалах справи), довідкою з органів статистики з розшифровкою видів діяльності (копія міститься в матеріалах справи), ліцензіями на здійснення діяльності з виробництва медичної техніки (копії містяться в матеріалах справи).
Разом з тим, позивач з 2007 року до теперішнього часу є російським виробником скляної тари медичного призначення (в тому числі місткістю до 0,15л) та її імпортером в Україну; факт систематичного імпорту ним даної продукції в Україну, в тому числі і в період, який аналізувався Мінекономрозвитку в рамках антидемпінгового розслідування, підтверджується, зокрема:
- Договором №___ від _____________ поставки товару на користь ТОВ «_______» Україна, додатковими угодами, додатками, специфікаціями, протоколами погодження цін до нього, деклараціями на товар (копії містяться в матеріалах справи);
- Договором №___ від _____________ поставки товару на користь ТОВ «__________» Україна, додатковими угодами, додатками, специфікаціями до нього, деклараціями на товар (копії містяться в матеріалах справи);
- Договором №___ від _____________ поставки товару на користь ____________ Україна, додатковими угодами, додатками, специфікаціями, протоколами погодження цін до нього, деклараціями на товар (копії містяться в матеріалах справи);
- Договором №___ від _____________ поставки товару на користь ____________________ (вантажоотримувач – ТОВ «______________» Україна), додатковими угодами, додатками, специфікаціями, деклараціями на товар (копії містяться в матеріалах справи);
- Договором №___ від _____________ поставки товару на користь _____________________ Україна, додатковими угодами, додатками, специфікаціями, протоколами погодження цін до нього, деклараціями на товар (копії містяться в матеріалах справи).
Згідно з пунктом 21 статті 1 Закону України "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту" від 22.12.1998р. №330-XIV (далі – Закон), заінтересованими сторонами можуть бути, зокрема, іноземний виробник, експортер або імпортер товару, що є об'єктом розслідування.
У зв’язку з викладеним, прийняте Рішення безпосередньо впливає на права та інтереси позивача як виробника та експортера з РФ на територію України скляної тари медичного призначення місткістю до 0,15л.
Позивач вважає оскаржуване Рішення протиправним та дискримінаційним по відношенню до позивача як експортера скляної тари медичного призначення з РФ в Україну у зв’язку з наступним.
Рішенням Комісії, зокрема, передбачено:
1. Застосування остаточних антидемпінгових заходів щодо імпорту в Україну скляної тари медичного призначення місткістю до 0,15 л походженням з Російської Федерації, що виробляється зі скла марок ОС та ОС-1 світлозахисного з рівномірним забарвленням та класифікується згідно з УКТЗЕД за кодами 7010 90 71 10 та 7010 90 79 00;
2. Припинення антидемпінгового розслідування без застосування остаточних антидемпінгових заходів стосовно експортера-виробника ТОВ "_________", розташованого за адресою: Російська Федерація, _______, _________, м. ___________, вул. ___________, буд. _____.
3. Встановлено, що:
3.1. Остаточні антидемпінгові заходи застосовуються з моменту набрання чинності рішенням.
3.2. Остаточні антидемпінгові заходи застосовуються строком на п'ять років.
3.3. Остаточні антидемпінгові заходи застосовуються шляхом запровадження справляння остаточного антидемпінгового мита щодо імпорту в Україну товару, зазначеного в рішенні.
3.4. Розмір ставки остаточного антидемпінгового мита на імпорт в Україну товару, зазначеного в рішенні, становить для:
- експортера-виробника ВАТ "_____________", розташованого за адресою: Російська Федерація, _______, _________, м. ___________, вул. ___________, буд. _____, - 13,08 відсотка;
- інших експортерів - 27,99 відсотка.

Таким чином, Рішенням встановлено ставки антидемпінгового мита на імпорт в Україну скляної тари медичного приначення місткістю до 0,15л по відношенню до всіх експортерів з РФ – у розмірі 27,99 відсотка, по відношенню до одного експортера з РФ ВАТ "_____________" – 13,08 відсотка. При цьому по відношенню лише до одиного експортера з РФ – ТОВ «_______» антидемпінгове розслідування припинено взагалі без застосування остаточних антидемпінгових заходів. Тобто при імпорті даним суб’єктом вказаного в Рішенні товару на територію України антидемпінгове мито ним не сплачується взагалі.
Вищевказане свідчить про відверто дискримінаційний підхід при винесенні рішення по відношенню до всіх інших виробників-експортерів товарів з РФ, окрім ТОВ «_________».
Разом з тим, акцентуємо увагу на тому, що ціни на продукцію позивача є та були в період проведення антидемпінгового розслідування на порядок нижчими ніж ціни на аналогічну продукцію ТОВ «__________», звільненого Рішенням від сплати антидемніпгового мита.
Так, виходячи з прайс-листа позивача – ВАТ «___________» (копія міститься в матеріалах справи), та прайс-листа ТОВ «__________» (копія міститься в матеріалах справи), ціни на продукцію можна привести у вигляді наступної порівняльної таблиці (ціни вказані за 1000 штук на аналогічну продукцію):
Вартість продукції
ВАТ «___________» Вартість продукції
ТОВ «__________»
Найменування продукції Вартість, руб.
(з ПДВ) Найменування продукції Вартість, руб.
(з ПДВ)

Вищевказані прайс-листи є у вільному доступі на веб-сторінках як позивача (_________), так і ТОВ «________» (____).
Інформація про суттєву різницю в цінах міститься також в листі Товариства з обмеженою відповідальністю «_______» вих. №___ від ________ (копія міститься в матеріалах справи), отриманому позивачем __________

На переконання позивача, Міжвідомчою комісією з міжнародної торгівлі неналежним чином проаналізовано обсяги та ціни скляної тари медичного призначення місткістю до 0,15л, що поставляється в Україну експортерами-нерезидентами України, внаслідок чого прийнято рішення, яке не базується на фактичних обставинах. Зокрема, не враховано істотно нижчі по всіх позиціях (а по деяких – майже в два рази) на продукцію, що поставляється виробником – ТОВ «__________», звільненим Рішенням від сплати антидемпінгового мита. При цьому по відношенню до продукції, що поставляється позивачем – ВАТ «_____________», Рішенням застосовано загальну ставку в розмірі 27,99%.
Таким чином, має місце фактично застосування індивідуальної нульової ставки антидемпінгового мита для єдиного імпортера продукції в Україні на фоні встановлення суттєвих ставок антидемпінгового мита для всіх інших імпортерів продукції в Україну. На думку позивача, це не відповідає інтересам в тоому числі і українського національного товаровиробника та сприяє зростанню обсягів імпорту в Україну скляної тари медичного призначення місткістю до 0,15л походженням з РФ, по-перше, за демпінговими цінами, а по-друге, - фактично монопольно єдиним постачальником даної продукції з РФ (поставка аналогічної продукції іншими виробниками-експортерами з РФ в умовах застосування до них антидемпінгового мита є нерентабельною, дана продукція в результаті дії оскаржуваного Рішення стала неконкуретоспроможною на ринку України).
В оскаржуваному Рішенні не наведено належної мотивації його прийняття.
Відповідно до статті 9 Закону, з метою визначення демпінгової маржі здійснюється порівняння між нормальною вартістю, визначеною відповідно до статті 7 цього Закону, та експортною ціною, визначеною відповідно до статті 8 цього Закону. Таке порівняння здійснюється на основі однакових базисних умов поставки (як правило, франко-завод) щодо продажу, здійсненого за найближчою датою, стосовно якої є відповідна інформація. Базисні умови поставки визначаються відповідно до Міжнародних правил тлумачення комерційних термінів "Інкотермс". При цьому здійснюється необхідне коригування з відповідним урахуванням величин різниць, які впливають на порівнянність цін, тобто різниць, обчислених під час коригування факторів, зазначених у пунктах 1-11 частини четвертої цієї статті. З огляду на суттєву різницю в цінах на продукцію позивача та ТОВ «___________», - позивач переконаний в недотриманні Міжвідомчою комісією з міжнародної торгівлі положень Закону, що визначають порядок визначення демпінгової маржі.
Відповідач, всупереч статті 16 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту», неправомірно встановив лише двом з майбутніх можливимх імпортерів (ВАТ "_________" та ТОВ «_________») переваги на товарному ринку України перед іншими діючими або майбутніми імпортерами у вигляді можливості ввозу товару походженням з Російської Федерації на територію України за вдвічі зменшеною ставкою (для ВАТ "___________") та за нульовою ставкою (для ТОВ «_________») антидемпінгового мита.
В пункті 16 частини 1 статті 1 Закону дається визначення національного товаровиробника: національний товаровиробник - сукупність виробників подібного товару або тих із них, сукупне виробництво яких становить основну частину всього обсягу виробництва в країні імпорту цього товару. Особливості визначення національного товаровиробника встановлюються у статті 11 та частині 6 статті 12 цього Закону.
Виходячи з аналізу тексту наданого третьою особою Міністерством економічного розвитку і торгівлі України заключного документа за результатами антидемпінгового розслідування – Остаточної інформації про результати проведення антидемпінгового розслідування (далі – Звіт, копія міститься в матеріалах справи), позивач переконаний, що в ході антидемпінгового розслідування не були отримані та не були проаналізовані належні та достатні докази того, що дійсно було визначено хто є національним товаровиробником, що таке визначення відповідає пункту 16 частини 1 статті 1 Закону, і що є належні докази, які підтверджують їх сукупний обсяг виробництва з урахуванням ст.ст. 11-12 Закону, однак, на переконання позивача, такий аналіз є необхідним для визначення правомірності та обгрунтованості Рішення.
По всьому тексту Звіту основними документами, що містили інформацію по справі та які було покладено в основу при формуванні висновків і винесенні оскаржуваного Рішення відповідачем, є письмові відповіді на запити відповідача з боку самимх заінтересованих сторін. З урахуванням того, що дана інформація має виключно суб’єктивний та односторонній характер, - Мінекономрозвитку повинно був дослідити якомога ширше коло інших, більш об’єктивних та не залежних від заінтересованих сторін, доказів з різних джерел. Однак коло досліджуваних матеріалів є вкрай вузьким і, виходячи із Звіту, майже не містить інших джерел окрім пояснень сторін, у зв’язку з чим проведений Мінекономрозвитку аналіз не є ні повним, ні об’єктивним.
Як у Звіті, так і в запереченнях проти позову, відповідач та третя особа на стороні відповідача ще раз підтвердили про залучення до антидемпінгового розслідування обмеженої кількості учасників: лише одного вітчизняного виробника та трьох іноземних виробників/експортерів (сторінка 3 заперечень проти позову, сторінка 14 Звіту), пояснення яких (не доведені іншими доказами) і були взяті в основу при аналізі інформації про фактори, що вплинули на прийняття оскаржуваного Рішення. Разом з тим, це свідчить і про відсутність достатньо широкого інформування про порушення та проведення антидемпінгового розслідування, у зв’язку з чим, зокрема, і позивач не мав реальної можливості взяти участь у розслідуванні.
Твердження відповідача про антидемпінгові заходи як вид адміністративно-господарських санкцій згідно статті 236 Господарського кодексу України (сторінка 3 заперечень проти позову) в нашому випадку є спірним, оскільки санкція як міра відповідальності має індивідуально визначений характер (стосується конкретних суб’єктів) та повинна базуватись на вчиненому ними і доведеному належним чином компетентними органами складі правопорушення, а не стосуватись невизначеного кола осіб.
Позицію відповідача про неможливість «перебирання» судом на себе повноважень відповідача щодо встановлення факту наявності чи відсутності демпінгу позивач також вважає помилковою, оскільки без належного аналізу всіх матеріалів антидемпінгового розслідування суд (розглядаючи справу про визнання протиправним рішення відповідача) не зможе встановити обгрунтованість та правомірність прийнятого відповідачем рішення.
Мінекономіки в своєму Звіті на підставі недостатніх первинних даних і доказів встановило наявність значної частки ПАТ «__________» у загальному вітчизняному виробництві товарів, що призвело до безпідставного встановлення, на думку позивача, статусу належного національного товаровиробника авищевказаному суб’єкту. Вся інформація про показники, якими оперувало Мінекономіки, були отримані зі Скарги самого ПАТ «__________» (сторінка 6 Звіту). При цьому показники в таблицях звіту відсутні практично по всьому тексту з посиланням на конфіденційність, що свідчить про ненадання відповідачем суду повної інформації, якою суд міг би оперувати при прийнятті постанови стосовно правомірності чи неправомірності оскаржуваного рішення відповідача. Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005р. №2747-IV (далі – КАС України), в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Виходячи з викладеного, в даній частині, як і при обгрунтуванні більшості інших факторів, що вплинули на прийняття відповідачем рішення про необхідність застосування антидемпінгових заходів, позивач вважає недоведеними відповідачем підстави для прийняття такого рішення.
Разом з тим, при визначенні статусу ПАТ «_________» як належного національного товаровиробника Мінекономіки використано дані Держкомстату за 2009 - 1 кв. 2012 років стосовно виробництва «ємностей зі скла для транспортування чи пакування фармацевтичної продукції (крім ампул) місткістю до 0,33л», що не є тотожним продукції, стосовно імпорту якої проводилось розслідування: «скляна тара медичного призначення місткістю до 0,15л» (сторінка 6 Звіту, розділ «Інформація Держстату»).
По всьому тексту Звіту, висновки якого покладено відповідачем в основу для винесення оскаржуваного рішення, Мінекономіки використовує дані за 2 кв. 2009 – 1 кв. 2012 років, що суперечить встановленому розділом 2 цього ж Звіту періоду розслідування: 2 кв. 2011р. - 1 кв. 2012р.
Мінекономіки, незважаючи на отримання інформації від представників ТОВ «________» з посиланням на офіційний сайт державної установи «Агентство з розвитку інфраструктури фондового ринку України» про те, що основними конкурентами заявника (ПАТ «___________») на ринку України є ВАТ «_____________» та ЗАТ «_____________» (сторінка 7 Звіту), - не врахувало даних суб’єктів та показників їх діяльності при аналізі стану ринку скляної продукції України, обсягів їх продажів на ринку України, рівня цін, що, у сукупності з численними іншими недоліками, вказаними у позові та даній апеляційній скарзі, свідчить про істотну неповноту та вибірковість проведеного дослідження, суттєве викривлення як проміжних, так і кінцевих результатів антидемпінгового розслідування. Результатом стало прийняття відповідачем рішення, що не грунтується на фактичному стані економічних процесів на ринку скляної продукції України.
Для висновку про перепрофілювання ВАТ «____________» та ЗАТ «__________________» на виробництво іншої продукції (сторінка 7 Звіту), Мінекономіки взагалі визнало достатнім наявності листів самого ж заявника (ініціатора розслідування) та Асоціації підприємств скляної промисловості «Скло України», без витребування будь-яких додаткових документів про поточні види діяльності, господарські операції вищевказаних суб’єктів з інших, більш неупереджених та достовірних джерел чи направлення запитів до самих суб’єктів.
Сторінка 21 Звіту мітить інформацію про те, що встановлення факту демпінгу Мінекономіки проводило на підставі порівняння нормальної вартості та експортної ціни. Однак для встановлення вищевказаного факту, відповідно до Закону, необхідно враховувати набагато ширше коло факторів, лише при комплексному дослідженні можливе належне визначення факту демпінгу.
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону, нормальна вартість, як правило, визначається на підставі цін, установлених під час здійснення звичайних торговельних операцій між незалежними покупцями у країні експорту. Таким чином, Мінекономіки при визначенні нормальної вартості повинно було врахувати і операції за участю позивача як одного з трьох відомих тоді Мінекономіки найбільших виробників продукції в РФ (сторінка 10 Звіту, розділ «Перелік виробників Товару в Російській Федерації»). Однак Мінекономіки дану вимогу Закону проігнорувало, так само як і відповідач при винесенні рішення та суд при винесенні постанови.
На сторінці 23 Звіту Мінекономіки стверджує про неотримання ним від уповноважених органів Російської Федерації статистичних даних чи інформації про показники продажів виробників продукції в РФ. Це свідчить про відсутність у Мінекономіки на момент здійснення аналізу та формування Звіту повних та об’єктивних даних для визначення обсягів продажів продукції виробниками РФ. Прийняття при цьому до уваги лише листів від самих заінтересованих сторін розслідування, на думку позивача, є необ’єктивним та не відображає реальної і повної економічної картини, відповідно, не може братись в основу при винесенні рішення.
На сторінках 23-25 Звіту Мінекономіки зазначено, що беручи до уваги активну співпрацю ТОВ «____________» та ВАТ «____________________» і подання ними необхідної підтверджуючої інформації, Міністерство встановило, що найбільш показовою та обгрунтованою інформацією щодо нормальної вартості Товару є інформація від даних суб’єктів. Це свідчить про надання міністерством листам, поясненням та документам вищевказаних суб’єктів наперед встановленої переваги в доказовій силі порівняно з іншими доказами, що є неприпустимим. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наділення пояснень заінтересованих сторін вищою доказовою силою порівняно з іншими доказами, на думку позивача, є перевищенням компетенції з боку міністерства.
По всьому тексту Звіту Мінекономіки вбачається стала одноманітність вжитих заходів для отримання інформації: міністерство переважно відправляло запити самим сторонам та деяким державним установам, в той час як Закон та Угоди СОТ вимагають найбільш повного та якомога різностороннього дослідження факторів визначення підстав для застосування антидемпінгових заходів.
При визначенні впливу імпорту на ціни Товару Заявника Мінекономіки врахувало пояснення лише однієї компанії – ПП «____», яка при цьому є засновником самого Заявника (сторінка 35), що в черговий раз свідчить про відсутність об’єктивних та повних даних при проведенні дослідження.
При визначенні показників зростання імпорту у Звіті береться до уваги тільки митна вартість імпортованих товарів, без врахування інших факторів, які збільшують ціну: фінансової складової (використання банківських гарантій, кредитних ресурсів, комісій банків при купівлі валюти), станційних витрат, витрат на послуги митних брокерів, витрат на проведення додаткових експертиз, комерційного доходу імпортера, вартості послуг незалежних інспекторів з приймання за кількістю і якістю та ін.
Стаття 10 Закону визначає порядок розрахунку та визначення шкоди національному товаровиробнику та форми такої шкоди. Частина 3 даної статті щодо обсягу демпінгового імпорту, зокрема, зобов¬’язує розглянути, чи мало місце значне зростання демпінгового імпорту чи то в абсолютних показниках, чи відносно виробництва або споживання відповідних товарів в країні імпорту. Вивчення впливу демпінгового імпорту на національного товаровиробника включає оцінку всіх економічних факторів та показників, що стосуються становища національного товаровиробника, в тому числі того факту, що національний товаровиробник ще перебуває в стадії відновлення від наслідків минулого демпінгу або субсидування, величини фактичної демпінгової маржі, фактичного і потенційного зниження обсягів продажу, прибутків виробництва продукції, частки на ринку, продуктивності, прибутку від інвестицій, використання потужностей; факторів, що впливають на ціни національного товаровиробника; фактичного та потенційного негативного впливу на рух готівки, матеріально-виробничі запаси, зайнятість, заробітну плату, економічне зростання, здатність збільшувати капітал або інвестиції. Цей перелік не є вичерпним, і один або кілька цих факторів не можуть самі по собі обов'язково мати вирішальне значення для прийняття рішення. На переконання позивача, відповідачем, виходячи з тексту наданого ним Звіту не було враховано всі вищевикладені фактори, які впливають на прийняття Рішення.
Згідно частини 6 статті 10 Закону, заподіяння демпінговим імпортом шкоди доводиться у процесі розгляду відповідними доказами. При цьому необхідно довести, що обсяги та (або) рівні цін спричиняють для національного товаровиробника настання наслідку, передбаченого частиною 5 цієї ж статті, і цей наслідок є істотним. Доведення причинно-наслідкового зв'язку між демпінговим імпортом та шкодою, заподіяною національному товаровиробнику, грунтується на дослідженні всіх доказів стосовно предмета розслідування (частина 6 статті 10 Закону).
Причинно-наслідковий зв’язок, на думку позивача, також не був встановлений відповідачем при винесенні Рішення.
Мінекономіки по всьому тексту Звіту так і не довело належний причинний зв’язок між імпортом продукції з РФ та погіршенням умов господарювання Заявника. На переконання позивача, у Звіті взагалі не надано жодної оцінки іншим численним факторам, які набагато безпосередніше, динамічніше та істотніше можуть вплинути на господарський стан Заявника (зокрема, невдала маркетингова політика, неправильне планування, ціноутворення, розподіл фінансових потоків та ін.).
У Звіті Мінекономіки використовується поняття «істотної шкоди», однак відсутні будь-які посилання як на національне законодавство України, так і на міжнародні акти, які дозволяють визначити істотність шкоди. Також не представлені детальні розрахунки, які підтверджують наведені у Звіті суми, а також не представлені докази таких сум у документарній формі.
Згідно ст. 4.2 (b) Угоди про захисні заходи (Додаток до Угоди про заснування Світової організації торгівлі від 15.04.1994р.), спеціальні заходи можуть застосовуватись, якщо розслідування покаже наявність причинно-наслідкового зв'язку між зростанням імпорту відповідного товару та наявністю або загрозою заподіяння істотної шкоди. При цьому у випадку, коли крім зростання імпорту національному товаровиробникові одночасно заподіюють шкоду інші фактори, шкода, заподіяна такими факторами, не вважається шкодою, заподіяною зростанням імпорту.
У Звіті нічим не підтверджений причинний зв'язок між імпортом продукції у зазначений період і скороченням у зв'язку із цим виробництва продукції в Україні чи зростанням цін на продукцію українського виробника. Відповідно до підпункту b) пункту 2 статті 4 Угоди про захисні заходи (Додаток до Угоди про заснування Світової організації торгівлі від 15.04.1994р.), рішення про заподіяння шкоди національній галузі не приймається, якщо в ході розслідування на основі об'єктивних доказів не буде встановлений причинно-наслідковий зв'язок між збільшенням імпорту даного товару та наявністю або загрозою заподіяння істотної шкоди.
Погіршення фінансового, економічного становища Заявника, а також соціальної обстановки в регіоні безпідставно пов’язуються з обсягами імпорту. При цьому не приймаються до уваги набагато більш істотні об'єктивні обставини, здатні значно вплинути на фінансово-економічне становище, а також загальну соціальну обстановку, зокрема: вплив світової фінансово-економічної кризи; більш високі ціни на сировину; відсутність доступного кредитування; територіальне розташування українських виробників; перебої в поставках сировини; застаріле обладнання; низька якість продукції українських виробників; низькі стандарти та нерозвинений асортимент продукції національних товаровиробників; збільшення безробіття; падіння попиту в умовах кризи; непродумана політика менеджменту у напрямках: планування модернізації виробництва та завчасного створення для цього необхідних фондів, удосконалення маркентингової стратегії, оптимізації схем збуту (побудова додаткових схем і т.п.)). Відповідно до підпункту b) пункту 2 статті 4 Угоди про захисні заходи (Додаток до Угоди про заснування Світової організації торгівлі від 15.04.1994р.), у випадку, якщо крім збільшення імпорту галузі вітчизняного виробництва одночасно заподіюють шкоду інші фактори, - збільшення імпорту не визначається як причина серйозної шкоди. Відповідно до пункту 1 статті 5 вищевказаної Угоди, член Світової організації торгівлі повинен застосовувати захисні заходи лише якщо виникне потреба попередження або усунення серйозної шкоди, а також для сприяння процесу перебудови галузі.

Відповідно до частини 11 статті 10 Закону, при винесенні висновку про те, що подальший демпінговий імпорт у країну імпорту з країни експорту (країн експорту) є неминучим та заподіюватиме істотну шкоду, якщо не буде застосовано заходів для запобігання цьому, всі фактори, зазначені у частині десятій цієї статті, повинні розглядатися сукупно.
Частина 6 статті 16 Закону встановлює, що остаточне антидемпінгове мито справляється у відповідному розмірі та у кожному випадку окремо на недискримінаційній основі, незалежно від країни експорту, якщо у рішенні Комісії визначається, що імпорт відповідного товару є об'єктом застосування остаточних антидемпінгових заходів, за винятком імпорту, щодо якого відповідно до цього Закону експортером було взято відповідні зобов'язання.
Частиною 7 статті 16 Закону передбачено застосування індивідуальної ставки антидемпінгового мита при безпосередньому імпорті в країну імпорту товару експортерами або виробниками, щодо імпорту яких застосовуються вибіркові методи антидемпінгового розслідування відповідно до статті 30 цього Закону.
Однак в оскаржуваному Рішенні та Звіті не обгрунтовано належним чином підстав застосування до ТОВ «__________» та ВАТ «_________________» вибіркових методів антидемпінгового розслідування, не обгрунтовано підстав надання у зв'язку з цим останнім переваг перед іншими експортерами на товарному ринку України в майбутньому.

Оскаржуване Рішення надає безпідставні переваги імпортеру продукції з тієї ж самої країни, що й позивач – РФ, що має ознаки не лише дискримінації по відношенню до інших імпортерів аналогічної продукції з РФ, але й фактично надає єдиному імпортеру з РФ – ТОВ «__________» істотні переваги щодо поставок в Україну скляної тари медичного призначення місткістю до 0,15л. З урахуванням того, що ціни на продукцію ТОВ «__________» є найнижчими серед усіх інших виробників аналогічної продукції в РФ, - звільнення ТОВ «____________» від антидемпінгового мита та одночасне встановлення вдвічі зниженої ставки антидемпінгового мита для ВАТ «___________» і загальної ставки антидемпінгового мита в розмірі 27,99% для позивача та всіх інших інших імпортерів даної продукції з РФ кардинально посилює вищевказану різницю в цінах, не даючи позивачу та іншим виробникам аналогічної продукції можливості конкурувати з ТОВ «______________» в поставках продукції в Україну.
У зв’язку з вищевказаним, оскаржуване Рішення вже сьогодні перетворило ТОВ «___________» фактично на монополіста по поставках скляної тари медичного призначення місткістю до 0,15л з РФ в Україну.
Зазначене посилюється також і потенційно не врахованою ринковою силою ТОВ «__________». Зокрема, на сторінці 24 Звіту Мінекономрозвитку (розділ «Інформація ТОВ «________») зазначено, що протягом періоду розслідування ТОВ «_________» імпортувало Товар виключно виробництва ТОВ «________». Тобто фактично частка ринку продукції виробництва ТОВ «_______» в Україні може бути набагато вищою, ніж при формальному посуб’єктному аналізі.
Застосування антидемпінгових заходів повинно ґрунтуватися на оцінці всіх інтересів. При цьому заходи не застосовуються, якщо Міжвідомча комісія або Міністерство вирішить, що застосування таких заходів суперечить національним інтересам. В якості національних інтересів Закон, зокрема, визначає інтереси національних товаровиробників, кінцевих споживачів, вплив імпорту на зайнятість населення, інвестиції національного товаровиробника та міжнародні економічні інтереси України.
Проведений аналіз, а також використаний міжнародний досвід впровадження антидемпінгових заходів дозволяє зробити висновок про те, що такі заходи є недоцільними: непрямі бар'єри для іноземних виробників не тільки не зможуть стимулювати інвестиції в національне виробництво та розвиток технологій України, але й призведуть до зростання внутрішніх цін, уповільнення розвитку галузі, зростання інфляції і, отже, посилення соціальної напруженості.
В даній стадії розвитку української економіки лише прямі методи стимулювання галузі (держпідтримка інвестицій, податкові пільги, спеціальні податкові режими, державні субсидії, зниження імпортних мит на ввезення імпортного устаткування та ін.) дозволять українським виробникам знизити собівартість, а також збільшити конкурентоздатність і прибутковість виробленої продукції, що незмінно призведе до створення нових робочих місць і падіння соціальної напруженості в регіоні.
Введення ж антидемпінгових заходів призведе до придушення конкуренції та посилення монополізації на ринку скляної продукції, ліквідації стимулів для модернізації українських підприємств, призведе до дефіциту з одного боку (українські компанії виявляться не в змозі повністю задовольнити весь внутрішній попит на продукцію), та монополізації експорту з одного джерела, з іншого боку, призведе до зростання цін на продукцію, відтоку іноземних інвестицій, негативно вплине на інтереси українських споживачів (погіршиться якість продукції за відсутності конкуренції), призведе до скорочення надходжень у державний бюджет України (у першу чергу від ПДВ), негативно вплине на зайнятість населення та викличе негативний соціальний ефект, прискорить інфляційні процеси в державі, в цілому негативно вплине на міжнародний імідж України та істотно знизить рейтинги бізнес- та інвестпривабливості України, а у випадку прийняття країнами відповідних заходів - істотно постраждає платіжний баланс України.

В таких умовах, на переконання позивача, завдається шкода й інтересам України, оскільки фактично придушується конкуренція, а по суті дискримінаційні переваги в умовах поставки продукції з РФ можуть призвести до погіршення якості продукції, непердбачуваних збоїв у поставках продукції (наприклад, в разі непередбачуваних ситуацій на виробництві єдиного постачальника; за наявною у позивача інформацією ТОВ «_______» вже сьогодні змушене в оперативному порядку розширювати виробництво через різке збільшення обсягів експорту продукції в Україну, не маючи змоги задовольнити весь зростаючий попит українського ринку у зв’язку з неконкурентоздатністю аналогічної продукції інших виробників з РФ по відношенню до продукції ТОВ «________» через застосування до них антидемпінгового мита та звільнення від даного мита ТОВ «_________»), зловживань дискримінаційними перевагами з боку постачальника (можливого нав’язування невигідних для українських підприємств умов поставок та ін.). З урахуванням специфіки товару (скляна тара медичного призначення), - вищевказані дискримінаційні переваги, в разі набуття ними всеукраїнського масштабу, можуть завдати шкоди медичній галузі України в цілому та спричинити залежність цілої життєво важливої галузі української економіки та соціального захисту населення по ряду товарів від єдиного постачальника цих товарів з іноземної країни.
Окремо звертаємо увагу на те, що внаслідок прийняття оскаржуваного рішення завдається шкода і кінцевим споживачам продукції. Відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», споживач має право на вибір продукції. В умовах неможливості поставок продукції на територію України іншими виробниками даної продукції, окрім ТОВ «________», з причин неконкурентоспроможності та нерентабельності таких поставок у зв’язку з застосуванням до них антидемпінгового мита, - право споживачів на вибір продукції істотно обмежується. Разом з тим, збільшення кількості постачальників на ринок загострює конкуренцію, сприяючи покращенню якості продукції та зниженню її ціни для кінцевих споживачів.
Відповідно до статті 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлений Конституцією межах і відповідно до законів України. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон визначає механізм захисту національного товаровиробника від демпінгового імпорту з інших країн, митних союзів або економічних угруповань. Регулює засади і порядок порушення та проведення антидемпінгових розслідувань і застосування антидемпінгових заходів.
Статтею 9 зазначеного Закону передбачено, що Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі є органом державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, який здійснює оперативне державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, приймає рішення про порушення і проведення антидемпінгових, антисубсидиційних або спеціальних розслідувань та застосування відповідно антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів. Тобто Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі є суб’єктом владних повноважень.
Тобто, частина 3 статті 28 Закону передбачає вичерпний перелік умов, за наявності яких в сукупності Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі має право прийняти відповідне рішення.
Звіт Мінекономіки, на основі якого винесено рішення відповідачем, по всьому тексту містить переважно лише висновки, без належної детальної аргументації та підтвердження іншими доказами, окрім пояснень учасників розслідування. Це свідчить, на думку позивача, про поверхневе дослідження з боку Мінекономіки факторів, що впливають на наявність чи відсутність підстав для застосування антидемпінгових мит та їх розміри.
Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Судом першої інстанції при розгляді справи не враховано вищевказаного положення КАС України, винесено рішення на підставі тверджень самого відповідача, не підкріплених належними доказами.
В оскаржуваному Рішенні зазначено, що Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі розглянула подані Міністерством економічного розвитку і торгівлі України звіт, матеріали та висновки про результати антидемпінгового розслідування щодо імпорту в Україну скляної тари медичного призначення місткістю до 0,15 л походженням з Російської Федерації та за результатами розгляду:
зробила позитивний висновок стосовно наявності факту демпінгового імпорту в Україну скляної тари медичного призначення місткістю до 0,15 л походженням з Російської Федерації для експортера-виробника ВАТ "__________________" та інших експортерів;
зробила негативний висновок стосовно наявності факту демпінгового імпорту в Україну скляної тари медичного призначення місткістю до 0,15 л походженням з Російської Федерації для експортера-виробника ТОВ "_________";
зробила позитивний висновок щодо обґрунтованості методу, на підставі якого було визначено демпінгову маржу;
зробила позитивний висновок щодо заподіяння істотної шкоди національному товаровиробникові, оскільки демпінговий імпорт в Україну скляної тари медичного призначення місткістю до 0,15 л походженням з Російської Федерації здійснювався за цінами, що були нижчими як за ціни продажу товару національного товаровиробника на внутрішньому ринку України, так і за його собівартість, що призвело до неможливості підняття цін національного товаровиробника на рівень, необхідний для прибуткової діяльності, і як результат його ціни стали нерентабельними; російські виробники скляної тари медичного призначення місткістю до 0,15 л мають достатній потенціал для збільшення обсягів експорту в Україну;
визначила, що національні інтереси України потребують застосування остаточних антидемпінгових заходів.
Виходячи з положень частини 2 статті 71 КАС України, відповідач зобов’язаний надати конкретні документальні докази, що підтверджують вищевказані висновки. Зокрема, відповідач зобов’язаний надати докази наявності факту заподіяння істотної шкоди національному товаровиробнику з урахуванням факторів, визначених у ст. 10 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту».
Крім того, на переконання позивача, відповідач зобов’язаний довести факт демпінгового імпорту в Україну товару та факт зростання імпорту в Україну взагалі; існування причинно-наслідкового зв'язку між фактом демпінгового імпорту в Україну та шкодою національному товаровиробникові; відповідність національним інтересам України застосування остаточних антидемпінгових заходів. Однак ні в наданому до суду Звіті, ні в ході судового розгляду відповідач не навів конкретних доказів, які однозначно та повно підтверджували б вищевказані фактори.
Приписи частини 6 статті 5 Закону передбачають, що на засіданнях Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі приймаються рішення про порушення антидемпінгового розслідування; про позитивні або негативні висновки стосовно наявності демпінгу та методи, що дають можливість визначити демпінгову маржу; про позитивні або негативні висновки щодо наявності шкоди та її розмір; щодо визначення причинно-наслідкового зв’язку між демпінговим імпортом та шкодою; про застосування антидемпінгових заходів; з інших питань в межах повноважень, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту 3 частини 5 статті 16 Закону, за пропозицією Міністерства Комісія приймає рішення про запровадження справляння остаточного антидемпінгового мита та встановлює розмір ставки остаточного антидемпінгового мита, який не повинен перевищувати величину демпінгової маржі, розрахованої відповідно до цього Закону, та може бути меншим за величину цієї маржі, якщо такий розмір ставки є достатнім для запобігання шкоді, що заподіюється національному товаровиробнику.
Таким чином, в ході антидемпінгового розслідування збираються всі фактичні дані про нормальну вартість та експортну ціну товару, який є об’єктом розслідування, розраховується демпінгова маржа та визначається антидемпінгове мито.
Нормальна вартість – це еквівалент ціни товару на внутрішньому ринку (п. 17 ч. 1 ст.1 Закону); експортною ціною вважається ціна, за якою фактично оплачується або підлягає оплаті товар, який продається в країну імпорту з країни експорту п. 7 ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 8 Закону); демпінгова маржа – це сума, на яку нормальна вартість перевищує експортну ціну (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону).
Відтак, Комісія повинна була розрахувати і середній рівень знижки, яка надавалася при продажу товару на внутрішньому ринку Російської Федерації на основі середньорічної різниці в цінах при мінімальних та максимальних обсягах поставок та відповідно до частини 4 статті 9 Закону провести коригування експортної ціни позивача на розрахований розмір знижки.
Частина 1 статті 7 Закону вказує, що нормальна вартість, як правило, визначається на підставі цін, установлених під час здійснення звичайних торговельних операцій між незалежними покупцями у країні експорту.
В свою чергу, частиною 4 цієї ж статті Закону встановлено, що для визначення нормальної вартості використовуються обсяги продажу подібного товару, призначеного для споживання на внутрішньому ринку країни експорту, якщо обсяг такого продажу становить не менше 5 відсотків обсягів продажу в країни імпорту зазначеного товару. Для визначення нормальної вартості можуть бути використані обсяги продажу подібного товару, які є меншими ніж 5 відсотків обсягів продажу в країні імпорту цього товару за умови, що встановлені ціни вважаються показовими на ринку, який є об’єктом розгляду.
Згідно з пунктом 22 частини 1 статті 1 Закону, звичайні торговельні операції - умови та ділова практика, які протягом обґрунтованого строку, що передує експорту товару, що є об’єктом розслідування, були звичайними у торгівлі таким товаром або товарами, які мають схожі умови виробництва, продажу або збуту.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону, з метою визначення демпінгової маржі здійснюється порівняння між нормальною вартістю, визначеною відповідно до статті 7 цього Закону, та експортною ціною, визначеною відповідно до статті 8 цього Закону. Таке порівняння здійснюється на основі однакових базисних умов поставки щодо продажу, здійсненого за найближчою датою, стосовно якої є відповідна інформація. При цьому здійснюється необхідне коригування з відповідним урахуванням величин різниць, які впливають на порівнянність цін, тобто різниць, обчислених під час коригування факторів, зазначених у пунктах 1-11 частини четвертої цієї статті. У разі, якщо визначені відповідно до Закону нормальну вартість та експортну ціну не можна порівнювати відповідно до частини першої цієї статті, здійснюється коригування на величини різниць, обчислених під час коригування факторів, про наявність яких у процесі антидемпінгового розслідування заінтересовані сторони стверджують та доводять, що ці фактори впливають на ціни і на їх порівнянність. При здійсненні таких коригувань не повинні повторюватися коригування у знижках, обсягах і базисних умовах поставки (частина 2 статті 9 Закону).
Нормами пункту 3 частини 4 статті 9 Закону встановлено, що знижки (цінові та інші торгові знижки, пільги тощо), які використовуються для стимулювання збуту та (або) збільшення обсягів продажу, враховуються, якщо вони справді застосовувалися або можна довести, що існують достатні підстави вважати, що вони надаються та безпосередньо стосуються продажу товару, що є об’єктом розгляду. Нормальна вартість та експортна ціна коригуються відповідно на суми різниць знижок, включаючи ті, що надаються залежно від обсягів продажу, якщо ці знижки належним чином обчислюються щодо обсягів продажу товару, що є об’єктом розгляду, та безпосередньо стосуються цього продажу.
Виходячи з наведеного вище, відповідач при винесенні Рішення повинен був проаналізувати та врахувати також ціни продажу товарів виробниками-експортерами на внутрішньому ринку Російської Федерації (в тому числі дистриб‘юторам) та встановити, чи мало місце при цьому встановлення цін із знижками, чи мали місце продажі виключно дистриб’юторам, чи також факти продажу товару стороннім покупцям - кінцевим споживачам за більш високою ціною порівняно з цінами продажу дистриб‘юторам за період розслідування, а отже чи були підстави вважати, що ТОВ «___________», ВАТ «__________» чи інші виробники-експортери продукції застосовували знижки чи систему знижок при продажах товару дистриб‘юторам; і які саме ціни повинні вважатись звичайними цінами в рамках звичайних торгівельних операцій та на яких ринках.
На переконання позивача, відповідач при визначенні нормальної вартості товару міг помилково провести коригування нормальної вартості товару в бік її збільшення на розмір знижок, які, на думку відповідача, нібито застосовували інші виробники-експортери (окрім ТОВ «_________») для стимулювання збуту і збільшення обсягу продажів в період розслідування, в результаті чого для інших виробників-експортерів була розрахована більша нормальна вартість товару, яка вплинула на подальший невірний розрахунок демпінгової маржі, і як наслідок встановлення антидемпінгового мита (в тому числі по відношенню до продукції позивача).
Крім того, для визначення демпінгової маржі порівняння вартості продажів на внутрішньому та зовнішньому ринках повинно було здійснюватися для одного типу споживачів або на одному рівні продаж. На переконання позивача, виходячи з наявних документів, неможливо точно встановити чи дійно мало місце дотримання відповідачем даної вимоги при винесенні оскаржуваного Рішення, однак це також є необхідним для визначення правомірності прийняття оскаржуваного Рішення.
В разі, якщо відповідачем була визначена нормальна вартість (ціна реалізації товару на внутрішньому ринку) на підставі порівняння цін різних категорій покупців, це теж могло призвести до необґрунтованих висновків про наявність демпінгу, у зв’язку з чим могло бути допущено порушення відповідачем вимог статей 7, 9 Закону.
Крім того, відповідач повинен був зібрати в ході антидемпінгового розслідування інформацію стосовно виробників, експортерів та імпортерів в Україну скляної тари медичного призначення, як шляхом безпосереднього звернення з запитами до відповідних відомих відповідачу учасників ринку, так і отримавши її від компетентних державних установ, зокрема торговельно-економічними місій у складі посольств України у країнах, вказаних в спірному рішенні відповідача та митних органів України.
На сторінці 10 Звіту (розділ «Перелік виробників Товару в Російській Федерації) позивач – ВАТ «_____________» зазначений в якості одного з трьох відомих Мінекономіки ще на початку розслідування та протягом всього періоду його проведення виробників даної продукції з РФ. Однак при цьому Мінекономіки не лише не направило позивачу інформацію про порушення розслідування та можливість взяти в ньому участь, але й не направило позивачу жодного запиту як одному з трьох ключових виробників продукції з РФ, який міг би надати вагому та впливову за питомою вагою для проведення аналізу інформацію про обсяги та ціни продажів скляної продукції медичного призначення місткістю до 0,15л походженням з РФ. Таким чином, на думку позивача, з боку Мінекономіки могло бути умисно допущено викривлення інформації, оскільки відповідь позивача на запит відповідача, в разі його направлення, могла вплинути як на проміжні та загальні показники і результати розслідування в цілому, так і на розмір антидемпінгового мита по відношенню лише до позивача.
На переконання позивача, при винесенні оскаржуваного Рішення мало місце неправильне проведення процедури антидемпінгового розслідування, зокрема, не було призначено відповідну експертизу, вибірка запропонованих зареєстрованими заінтересованими сторонами в розслідуванні товарів була проведена неналежним чином та по незрозумілих критеріях відбору (про що ще раз свідчить ненаправлення відповідачем запиту про надання інформації позивачу, при тому що позивач був вказаний у Звіті Мінекономіки України в переліку ключових виробників продукції в РФ). Спірне Рішення відповідача прийнято без дослідження факторів, які б дали змогу з достовірністю встановити факт заподіяння значної шкоди чи виникнення загрози заподіяння такої шкоди, наявності причинно-наслідкового звязку між демпінговим імпортом і заподіянням значної шкоди або виникненням загрози заподіяння значної шкоди національному товаровиробнику подібного або безпосередньо конкуруючого товару, відповідності застосування антидемпінгових заходів національним інтересам. Розслідування було проведено без належної повноти, що виключає можливість використання його результатів для прийняття спірного Рішення.
За змістом Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991р. №959-XII, досліджуватися та порівнюватися мають ринкові, тобто роздрібні ціни на демпінговий імпорт на ринку України з аналогічними цінами на роздрібні товари національного товаровиробника. Проте такого дослідження за період, за який проводилось розслідування, в належному обсязі не проводилося, у звязку з чим при проведенні розслідування було допущено критичну неповноту дослідження всіх необхідних факторів для визначення наявності загрози національному товаровиробнику, зокрема, недостатньо повно досліджено вплив демпінгового імпорту на ціни подібного товару національного товаровиробника на ринку України. Також, всупереч вимогам Закону, Мінекономіки допустило здійснення порівняння непорівнюваних величин, зокрема: собівартості виробництва товару в Україні та ціни імпорту на кордоні України.
Наведене повністю виключає правильність та достовірність висновків Мінекономіки щодо того, що демпінговий імпорт міг значно вплинути на зниження цін товару українського товаровиробника, а недослідження органами розслідування місткості та структури споживчого ринку України робить це порівняння абсолютно помилковим.
Крім того, позивач вважає, що неправильно було визначено динаміку демпінгового імпорту. Так, у відповідності до змісту частини 3 статті 10 Закону чітко встановлено з чим саме має порівнюватися обсяг демпінгового імпорту, а саме щодо обсягу демпінгового імпорту розглядається, чи мало місце значне зростання демпінгового імпорту чи то в абсолютних показниках, чи відносно виробництва або споживання відповідних товарів у країні імпорту. Однак відповідачем за основу для порівняння брались обсяги імпорту, які не входили до періоду розслідування, щодо яких не було доказів, що цей імпорт є демпінговим в тих проміжках часу.
Внаслідок вищевказаних порушень методології, висновки Мінекономіки щодо наявності факту демпінгу з РФ та величини демпінгової маржі, є необгрунтованими, а отже недостовірними. А отже, наявність факту демпінгу в Україну також не є належним чином доведеним Мінекономіки та відповідачем.
Підставами для визнання акту недійсним є, зокрема, невідповідність його вимогам чинного законодавства. Умовою визнання акту недійсним є також порушення у звязку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
На переконання позивача, відповідач повинен довести правомірність своїх розрахунків нормальної вартості, експортної ціни та демпінгової маржі та, відповідно, висновку про наявність демпінгу та прийнятого оскаржуваного Рішення.
Відповідно до пункту 6 (Антидемпінгове та компенсаційне мито) статті VI Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТ 1947), жодна сторона не повинна стягувати будь-яке антидемпінгове чи компенсаційне мито з імпорту будь-якого товару, що походить з території іншої сторони, якщо вона не встановить, що ефект демпінгу чи субсидування, відповідно, є таким, який спричиняє або створює загрозу спричинення матеріальної шкоди вітчизняній промисловості чи може значно матеріально затримувати створення вітчизняної промисловості.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службовий осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (частина 1 статті 2 КАС України).
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Однак вже зараз від продукції позивача відмовляються покупці в Україні саме у зв’язку з нерентабельністю придбання такої продукції внаслідок застосування до неї антидемпінгового мита. Це завдає істотну шкоду інтересам позивача, фактично призводить до втрати ринку в Україні на користь єдиного суб’єкта, якого оскаржуваним Рішенням повністю звільнено від сплати антидемпінгового мита і який в даний час істотно активізував поставки продукції, відносно якої прийнято Рішення, в Україну.
Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачем було надано в судовому засіданні заперечення проти позову, а третьою особою – Звіт. Однак у позивача не було змоги ні ознайомитись з вищевказаними документами, ні надати на них аргументовані заперечення, оскільки оскаржувана постанова була винесена судом в тому ж першому судовому засіданні, в якому позивач отримав заперечення на позов та Звіт, без проведення підготовчих судових засідань та без відкладення судового розгляду для ознайомлення сторонами з отриманими матеріалами.
В запереченні на позов відповідач не визнає навіть самого права позивача на судовий захист (сторінка 1 заперечень проти позову), вважаючи що інтереси позивача не могли бути порушені у зв’язку з неподанням ним заяви про реєстрацію позивача в якості заінтересованої сторони антидемпінгового розслідування. Однак при цьому відповідач свідомо перекручує положення КАС України: ні в ст. 11, на яку посилається відповідач, ні навіть в ст. 6, яка передбачає право звернення до адміністративного суду, не йде мова про обов’язок доведення позивачем обставини щодо фактичного порушення суб’єктом владних повноважень прав позивача. Натомість частина 2 статті 71 КАС України передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем в запереченні проти позову зазначено про публікацію рішення Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 05.06.2012р. №АД-277/2012/4423-08 «Про порушення та проведення антидемпінгового розслідування щодо імпорту в Україну скляної тари медичного призначення місткістю до 0,15л походженням з Російської Федерації» здійснено в газеті «Урядовий кур’єр» №102 від 06.07.2012р. Однак ні копії самого рішення, ні доказів його публікації жоден з учасників судового розгляду не надав, а суд першої інстанції не витребував на підтвердження тверджень відповідача. Натомість суд сприйняв дане твердження як факт без належних підтверджуючих доказів та оперував даним фактом при аргументації оспорюваної постанови (сторінка 6 постанови суду, другий абзац знизу).
Аналогічним чином суд встановив у якості факту нічим не підтверджене твердження відповідача про повідомлення Міністерством закордонних справ України Посольства РФ в Україні про порушення та проведення розслідування нотою №51/23-212/2-3283. Однак в судовому засіданні ні відповідач, ні третя особа на стороні відповідача не надали копії ноти, доказів її відправки в Посольство РФ в Україні чи доказів її отримання останнім. Не було надано вищевказаних документів і поза судовим засіданням: 27.09.2013р. представник позивача ознайомився з матеріалами справи – копії вищевказаних документів у матеріалах справи були відсутні. Однак суд і в даному випадку визнав твердження відповідача встановленим фактом (сторінка 6 постанови суду, другий абзац знизу).
Відповідач, посилаючись на непідтвердження позивачем цін на товари позивача через неприйнятність прайс-листів (сторінка 4 заперечень на позов), при цьому не враховує надані позивачем копії договорів, додатків, додаткових угод, специфікацій та накладних на продукцію, із зазначенням цін, в тому числі і за період, за який проводилось розслідування. Незважаючи на надані позивачем до суду та відповідачу копії вищевказаних інших документів з цінами (окрім прайс-листів), - суд жодним чином не надав їм правову оцінку та виніс постанову грунтуючись лише на прайс-листах як єдиних документах позивача із вказаними цінами на продукцію (сторінка 8 постанови суду, абзац 3 зверху).
Суд в оскаржуваній постанові (сторінка 7, абзац 7 знизу) повторив помилкові твердження відповідача про період розслідування, зазначивши 2 кв. 2009р. – 1 кв. 2012р., тоді як встановлений розділом 2 Звіту (сторінка 4 Звіту) період розслідування становив 2 кв. 2011р. – 1 кв. 2012р. Це свідчить про недослідження судом наданого третьою особою на стороні відповідача Звіту і, відповідно, ненадання належної правової оцінки даному документу як доказу у справі.

Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Суд першої інстанції за результатами розгляду справи, на думку позивача, виніс постанову, врахувавши лише позицію відповідача та третьої особи на стороні відповідача, без проведення належного витребування та глибинного дослідження всіх необхідних доказів, застосувавши спрощений поверхневий підхід до встановлення фактів.
Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У зв’язку з вищевикладеним, а також керуючись: ст.ст. 1, 5, 7-12, 16, 28, 30 Закону України "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту", ст. 4.2 (b) Угоди про захисні заходи (Додаток до Угоди про заснування Світової організації торгівлі від 15.04.1994р.), пункту 6 (Антидемпінгове та компенсаційне мито) статті VI Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТ 1947), ст.ст. 2-11, 13, 15, 17-18, 44, 47-51, 53, 58-59, 69-71, 79, 87, 94, 99, 101, 103-106, 184-188 КАС України,

ПРОШУ:
1. Прийняти дану апеляційну скаргу до розгляду;
2. Скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.09.2013р. за позовом Відкритого акціонерного товариства «_____________» до Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача Міністерство економічного розвитку і торгівлі України про визнання протиправним та скасування рішення Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі від 24.05.2013р. №АД-293/2013/4423-06 «Про застосування остаточних антидемпінгових заходів щодо імпорту в Україну скляної тари медичного призначення місткістю до 0,15 л походженням з Російської Федерації»;
3. Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі:
- визнати протиправним та скасувати рішення Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі від 24 травня 2013р. №АД-293/2013/4423-06 «Про застосування остаточних антидемпінгових заходів щодо імпорту в Україну скляної тари медичного призначення місткістю до 0,15 л походженням з Російської Федерації»;
- всі судові витрати покласти на відповідача.

Позивач бажає взяти участь в судовому засіданні суду апеляційної інстанції через свого представника.

Додатки:
1. Копії апеляційної скарги з додатками для інших учасників судового розгляду (2 екз. по 27 арк. кожен);
2. Копія постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.09.2013р. (9 арк.);
3. Оригінал квитанції про сплату судового збору (1 арк.);
4. Нотаріально завірена копія довіреності на представника позивача ___________ з нотаріально завіреним перекладом на українську мову (3 арк.);
5. Оригінал поштової квитанції та опису у цінний лист про відправку копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції (1 арк.).

Всього апеляційна скарга разом з додатками на 83 (Восьмидесяти трьох) аркушах.

Дата подання апеляційної скарги: 24 жовтня 2013 року.

Представник за довіреністю
Відкритого акціонерного товариства
«_______________»
____________________

Авторські права на дану статтю належать

Юридичній компанії “Професійна Юридична Група”

Просимо звертати увагу на дати публікації: статті актуальні лише на дату розміщення і не коригуються із зміною законодавства.

Тел.: +38 (044) 592-20-95

E-mail: office@pl-group.com.ua

Web-сайт: www.pl-group.com.ua

 
 


 

View Professional Legal Group's profile on LinkedIn

 

Проф Юр Группа в TwitterПроф Юр Группа в Live Journal

Постанова адміністративного суду першої інстанції у справі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень за участю юристів ЮК «Професійна Юридична Група»

Декабрь 07, 2013 By: Профессиональная Юридическая Группа Category: Судебная и юридическая практика

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
16 вересня 2013 року 14:44 № 826/8737/13-а
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «_______________» до Державної податкової інспекції у _________________ районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від _____________ № _____________, № _________, № _____________, №________________
Суддя: __________
Секретар судового засідання: _________
Обставини справи:
Товариство з обмеженою відповідальністю «______________» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у _________________ районі Головного управління Міндоходів у м.Києві, Головного управління Міндоходів у м.Києві, Міністерства доходів і зборів України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від _____________ № _____________, № _________, № _____________, №________________; рішення Державної податкової служби у м.Києві від __________ про результати розгляду первинної скарги; рішення Міністерства доходів і зборів України від ___________ про результати розгляду повторної скарги; акт від __________ № ____________ в частинах.
Ухвалою суду від 05.08.2013 позовну заяву залишено без розгляду в частині позовних вимог про скасування рішень та акту перевірки, що заявлені до Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві та Міністерства доходів і зборів України.
Відповідач заперечив проти позовних вимог, з підстав, викладених у письмовому запереченні, долученому до матеріалів справи.
Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
встановив:
Державною податковою інспекцією у _____________ районі м.Києва ДПС було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «_______________» з питань дотримання вимог податкового (валютного та ін.) законодавства за період з ___________ по ____________.
За наслідком перевірки було складено акт від ___________ № ______________ (далі - Акт перевірки). Актом перевірки зафіксовано висновки про допущення ТОВ «_________________» порушень податкового законодавства.
На підставі Акту перевірки було винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення від ___________ № ___________ (за основним платежем -_______грн, штрафними санкціями - _________ грн.), № __________ (зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток - ___________грн, штрафні санкції - ______грн.), № ______________ (за основним платежем ___________грн, штрафні санкції - __________ грн.), № ____________ (зменшено суму бюджетного відшкодування ___________грн, штрафні санкції _________грн.)
Позивач не погоджується з вказаними обставинами і рішеннями, оскільки стверджує про відсутність порушень податкового законодавства за перевіряє мий період.
Стаття 161 КАС України встановлює, що під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
У відповідності до положень частини 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Згідно положень статті 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
На сторінці 10 Акту перевірки встановлено порушення, яке полягає в тому, що позивачем безпідставно включено до складу валових витрат представницькі витрати, оскільки в попередньому звітному році підприємство не працювало. Тобто відбулося порушення підпункту 5.4.4. пункту 5.4. ст. 5 "Про оподаткування прибутку підприємств (в редакції Закону України N 283/97-ВР від 22.05.97) №334/94-ВР від 28.12.1994 згідно якого встановлено, що до валових витрат включаються витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку. Витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і розповсюдження подарунків, включаючи безоплатну роздачу зразків товарів або безоплатне надання послуг (виконання робіт) з рекламними цілями, але не більше двох відсотків від оподаткованого прибутку платника податку за попередній звітний (податковий) рік.
Це порушення стосується відносин позивача з ТОВ «_______» оформлених договором № ________ від __________.
Суд зазначає, що податковим інспектором в обґрунтування своїх висновків необґрунтовано вказуються в Акті перевірки акти здачі -прийняття робіт № _______ від __________, __________ від ________ та податкові накладні № __ від ___________ та № ____ від ___________, оскільки, по-перше, ці документи не мають жодного відношення до договору № ______ від ____________, по-друге, оборотно-сальдова відомість по рахунку валові витрати за період 4 квартал 2010 року рядок (див. абз.5 знизу стор.10 Акту перевірки) 04.13 (долучено до позовної заяви) валових витрат по зазначеним у Акті перевірки актам здачі-прийняття робіт не містить, оскільки такі витрати за 2010 рік позивачем в 4 кварталі 2010 року не включались до валових. Відповідач вказані обставини як пояснити, так і спростувати належними доказами суду не міг.
А тому висновки щодо вказаного порушення податкового законодавства суд вважає безпідставними і необґрунтованими.
Інше порушення полягає в тому, що у позивача відсутні правові підстави для використання торгівельної мари «__________», а отже валові витраті у зв'язку з цим сформовані безпідставно (стор.12 Акту перевірки).
Мотивами такого висновку стали обставини ненадання відповідних документів під час перевірки.
В судовому засіданні суд запитав у перевіряючого інспектора __________ чи вимагала вона під час перевірки надати їй по цьому питанню документи. Інспектор повідомив суд, що документів у позивача відносно використання торгівельної мари «________» у власній господарській діяльності під час перевірки не вимагав, і такий висновок зробив лише тому, що таких документів відносно цього питання не надавалось суб'єктом господарювання.
Аналізуючи вказану обставини суд вважає, такі дії і висновки відповідача необґрунтованими, оскільки перевірку здійснює податкова служба відповідно до тих питань, які її цікавлять згідно плану перевірки. І з метою встановлення всіх обставин потрібно витребовувати (пропонувати надати) усі документи від платника податків, які цікавлять перевіряючого і відповідають змісту і меті перевірки. Платник податків не повинен здогадуватись про зміст плану перевірки або перелік документів, які цікавлять перевіряючу особу. Отже доведена до відома платника податків вимога про надання документів (право податкової служби) кореспондує наданню таких документів інспектору (обов'язок платника податків), а у разі відмови надати такі - фіксуванню факту відсутності таких документів.
Вказане випливає з законодавчо визначених прав і обов'язків як платника податку, так і податкової служби, а саме: «подавати на належним чином оформлену письмову вимогу контролюючих органів (у випадках, визначених законодавством) документи з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність, інші документи, пов'язані з обчисленням та сплатою податків та зборів. У письмовій вимозі обов'язково зазначаються конкретний перелік документів, які повинен надати платник податків, та підстави для їх надання (пп..16.1.5. п.16.1. ст. 16 ПКУ); не перешкоджати законній діяльності посадової особи контролюючого органу під час виконання нею службових обов'язків та виконувати законні вимоги такої посадової особи ( пп. 16.1.9. п.16.1. ст. 16 ПКУ)»; забороняється витребування документів від платника податків будь-якими посадовими (службовими) особами контролюючих органів у випадках, не передбачених цим Кодексом (п.85.1. ст.85 ПКУ)»; «платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки (п.85.1. ст.85 ПКУ».
А тому, оскільки такої пропозиції/вимоги від перевіряючого інспектора надати документи з питання використання торгівельної марки не було, то і такі документи не надавались.
В той же час, наявність відповідних документів щодо законних підстав на використання у власній господарській діяльності торгівельної марки «_________» було додатково доведено до відома відповідача (згідно відомостей опису додатків) запереченнями на акт від __________ з відміткою його служби діловодства про отримання таких документів. Не дивлячись на це вказані документи не були враховані під час прийняття оскаржуваних рішень.
До позовної заяви в обґрунтування правових підстав використання торгівельної марки «________» у власній господарській діяльності позивачем долучено: свідоцтво на товарний знак № ________, свідоцтво про реєстрацію (міжнародну) торгового знаку від ____________, ліцензійний договір № _______ від __________ між позивачем та власником торгівельного знаку «________» - ТОВ «______________».
З огляду на це, суд дійшов висновку про безпідставність висновків відповідача про допущення порушення податкового законодавства, оскільки встановлені судом обставини справи, надані позивачем документи, пояснення відповідача свідчать про їх відсутність в цій частині та правовірність нарахування валових витрат, податкового кредиту щодо використання у власній господарській діяльності торгівельного знаку «_______».
Висновки відповідача про те, що проведення маркетингових і рекламних акцій згідно укладених позивачем з виконавцями ТОВ «_______», ТОВ «____________» не мали економічного ефекту не можуть бути прийняти судом як обґрунтовані з огляду на наступне.
Господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (пп.14.1.36., п.14.1, ст.14 ПКУ).
До складу інших витрат включаються витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів (позиція «г)» підпункту 138.10.3 пункту 138.10. ст. 138 ПКУ).
Позивач здійснює оптову торгівлю твердим, рідким, газоподібним паливом і подібною продукцією, що вбачається судом з статутних і реєстраційних документів. А тому реалізація продукції позивачем здійснюється оптовими партіями дистриб'юторам, які в подальшому і реалізують її кінцевим споживачам.
З огляду на це, суд погодиться з твердженням про те, що економічний ефект реклами може проявлятися не тільки в кількості залучення дистриб'юторів, а й в кількості обсягів реалізації оптових партій (тобто їх росту) та грошових надходжень від продажу товару, що обумовлено попитом і споживанням кінцевих споживачів на продукцію відповідної торгівельної марки. Як вбачається з розрахунку позивача темпи зростання реалізації продукції в _____ році порівняно з ________ роком становлять ___%. Доказів про зворотнє відповідачем суду не надано.
Поряд з цим, позивачем після проведення рекламних/маркетингових компаній було також укладено дистриб'юторській договір від __________ з ТОВ «_________» та реалізовано продукцію на суму більше __________ гривень.
Вказане в сукупності спростовує висновки відповідача про вчинення в цій частині ТОВ «________________» порушення податкового законодавства.
Позивачем також спростовано висновки про відсутність документального підтвердження реального виконання робіт контрагентами по рекламним / мерчендайзинговим послугам ТОВ «_________» та ТОВ «_____________» долученням до матеріалів справи (поряд з договорами і актами прийняття наданих послуг, видаткових і податкових накладних) ефірних довідок про розміщення реклами, звітами про виконані рекламні заходи.
Висновки відповідача щодо заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість за рахунок заниження ціни реалізації імпортованих товарів суд не може прийняти як обґрунтовані. Оскільки як встановлено судом згідно пояснень інспектора ___________ такі висновки базуються лише на відомостях інформаційних баз щодо митного оформлення імпортованого позивачем товару. Проте під час перевірки не було досліджено питання чи товар який реалізовувався позивачем є саме тим товаром який було ввезено за відповідної позиції додатку розрахунку до Акту перевірки. Адже первинні документи позивача щодо товарних запасів їх надходження на підприємство і подальшу реалізацію не було досліджено під час перевірки. А логічний зв'язок показників позицій таблиці в частині партій імпортованого товару та товару, який був подальшому реалізований, суд не вбачає. Адже обставини які свідчили б про те, що був реалізований саме той товар, який був імпортований за конкретною ВМД у Акті перевірки відсутні. Без дослідження конкретних первинних документів (що не було зроблено відповідачем) позивача (включаючи питання асортименту, артикулів, обсягів партій, їх ціни та дат імпортування, оприбуткування і подальшу їх реалізацію) в цій частині, встановити правильні, об'єктивні і достовірні обставини, і пов'язані з цим, висновки в Акті перевірки, неможливо.
З огляду на що, оскаржувані рішення в цій частині суд вважає такими, що не відповідають вимогам ч.3 ст. 2 КАС України.
Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, заперечуючи позов в силу положень частини 2 статті 71 КАС України не спростував належними і допустимими доказами покликання позивача і не довів відповідність оскаржуваних рішень вимогам ч.3. ст.2 КАС України.
Позивач в силу положень ч.1 ст.71 КАС України довів суду належними доказами наявність обставин, що обґрунтовують його позовні вимоги.
Керуючись ст. 9, 71, 159, 163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у _____________ районі міста Києва від ___________: № ___________, № ____________, № ____________, № ____________.
Судові витрати в сумі ________ (___________________) грн. 00 коп. присудити на користь ТОВ «__________________» (ЄДРПОУ _____________) за рахунок Державного бюджету України.
Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у _______________ районі Головного управління Мін доходів у м. Києві.
Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги в порядку і строки, встановлені ст.186 КАС України.
Суддя ____________
Повний текст постанови виготовлено та підписано 27.09.13 р.

Авторські права на дану статтю належать

Юридичній компанії “Професійна Юридична Група”

Просимо звертати увагу на дати публікації: статті актуальні лише на дату розміщення і не коригуються із зміною законодавства.

Тел.: +38 (044) 592-20-95

E-mail: office@pl-group.com.ua

Web-сайт: www.pl-group.com.ua

 
 


 

View Professional Legal Group's profile on LinkedIn

 

Проф Юр Группа в TwitterПроф Юр Группа в Live Journal

Позовна заява про визнання протиправним та скасування рішення Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі від 24.05.2013р. №АД-293/2013/4423-06 «Про застосування остаточних антидемпінгових заходів щодо імпорту в Україну скляної тари медичного призначення місткістю до 0,15 л походженням з Російської Федерації»

Август 11, 2013 By: Профессиональная Юридическая Группа Category: Судебная и юридическая практика

Вих.№______
від ________

Позивач:

Представник позивача:

Відповідач:

Третя особа без самостійних вимог
на стороні відповідача:

Окружний адміністративний суд міста Києва
01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корп. 1

Відкрите акціонерне товариство «____________________»
Скорочена назва згідно установчих та реєстраційних документів: ВАТ «______»
Російська Федерація, _______________, м.______________, вул. _______________
Основний державний реєстраційний номер (ОДРН): _____________________
ІПН: __________________
Тел.: +7 (____) _______________
Факс: +7 (____) __________________
Адреса електронної пошти: _______________
Адреса електронної веб-сторінки: ___________

___________________
___, м. Київ, вул. _________________
Ідентифікаційний номер ______________
Тел.: +38 (044) ______________
Тел. моб.: +38 (___) _____________
Адреса електронної пошти: _____________________

Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі
01008, Україна, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, буд. 12/2
Тел. +38 (044) 253-93-94
Факс: +38 (044) 226-31-81
Адреса електронної пошти: meconomy@me.gov.ua

Міністерство економічного розвитку і торгівлі України
01008, Україна, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, буд. 12/2
Код ЄДРПОУ 37508596
Тел. +38 (044) 253-93-94
Факс: +38 (044) 226-31-81
Адреса електронної пошти: meconomy@me.gov.ua
Адреса електронної веб-сторінки: www.me.gov.ua

Позовна заява
про визнання протиправним та скасування рішення
Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі від 24.05.2013р. №АД-293/2013/4423-06 «Про застосування остаточних антидемпінгових заходів щодо імпорту в Україну скляної тари медичного призначення місткістю до 0,15 л походженням
з Російської Федерації»

24 травня 2013р. Міжвідомчою комісією з міжнародної торгівлі прийнято рішення №АД-293/2013/4423-06 «Про застосування остаточних антидемпінгових заходів щодо імпорту в Україну скляної тари медичного призначення місткістю до 0,15 л походженням з Російської Федерації» (далі – Рішення, копія додається).
Про прийняття вищевказаного рішення позивач дізнався лише 30 липня 2013р. з факсового листа Товариства з обмеженою відповідальністю «____________» вих. №29/07 від 29.07.2013р. (копія додається).
Ні про прийняття даного рішення, ні про проведення процедури антидемпінгового розслідування позивач раніше не був повідомлений та не знав, у зв’язку з чим не мав змоги зареєструватись в якості заінтересованої сторони та надати свої аргументи, коментарі, заяви, пояснення в ході розслідування. При цьому позивач є резидентом Російської Федерації, є територіально віддаленим від місця ініціювання та проведення спеціального розслідування, у зв’язку з чим не мав змоги оперативно відслідковувати оголошення, що публікуються в українських засобах масової інформації, не володів українською мовою та нюансами законодавства України стосовно процедури участі в антидемпінгових розслідуваннях та порядку оскаржень прийнятих рішень.
Позивач є виробником скляної продукції (зокрема, скляної тари медичного призначення місткістю до 0,15л, що є об’єктом застосування антидемпінгового мита згідно оскаржуваного Рішення), що підтверджується, зокрема, Статутом позивача (копія додається), випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб (копія додається), довідкою з органів статистики з розшифровкою видів діяльності (копія додається), ліцензіями на здійснення діяльності з виробництва медичної техніки (копії додаються).
Разом з тим, позивач з 2007 року до теперішнього часу є імпортером скляної тари медичного призначення (в тому числі місткістю до 0,15л) в Україну; факт систематичного імпорту ним даної продукції в Україну підтверджується, зокрема:
- Договором №____ від ____ поставки товару на користь ТОВ «____» Україна, додатковими угодами, додатками, специфікаціями, протоколами погодження цін до нього, деклараціями на товар (копії додаються);
- Договором №____від ____поставки товару на користь ТОВ «____» Україна, додатковими угодами, додатками, специфікаціями до нього, деклараціями на товар (копії додаються);
- Договором №____від ____поставки товару на користь ____ «____» Україна, додатковими угодами, додатками, специфікаціями, протоколами погодження цін до нього, деклараціями на товар (копії додаються);
- Договором №____від ____поставки товару на користь Компанії «____» (вантажоотримувач – ТОВ «____» Україна), додатковими угодами, додатками, специфікаціями, деклараціями на товар (копії додаються);
- Договором №____від ____поставки товару на користь ____ «____» Україна, додатковими угодами, додатками, специфікаціями, протоколами погодження цін до нього, деклараціями на товар (копії додаються).
Згідно з пунктом 21 статті 1 Закону України "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту" від 22.12.1998р. №330-XIV (далі – Закон), заінтересованими сторонами можуть бути, зокрема, іноземний виробник, експортер або імпортер товару, що є об'єктом розслідування.
У зв’язку з викладеним, прийняте Рішення безпосередньо впливає на права та інтереси позивача як виробника та експортера з РФ на територію України скляної тари медичного призначення місткістю до 0,15л.
Позивач вважає оскаржуване Рішення протиправним та дискримінаційним по відношенню до позивача як експортера скляної тари медичного призначення з РФ в Україну у зв’язку з наступним.
Рішенням Комісії, зокрема, передбачено:
1. Застосування остаточних антидемпінгових заходів щодо імпорту в Україну скляної тари медичного призначення місткістю до 0,15 л походженням з Російської Федерації, що виробляється зі скла марок ОС та ОС-1 світлозахисного з рівномірним забарвленням та класифікується згідно з УКТЗЕД за кодами 7010 90 71 10 та 7010 90 79 00;
2. Припинення антидемпінгового розслідування без застосування остаточних антидемпінгових заходів стосовно експортера-виробника ТОВ "Острів Джус", розташованого за адресою: Російська Федерація, 432026, Ульянівська обл., м. Ульянівськ, вул. Жовтнева, буд. 22 Д.
3. Встановлено, що:
3.1. Остаточні антидемпінгові заходи застосовуються з моменту набрання чинності рішенням.
3.2. Остаточні антидемпінгові заходи застосовуються строком на п'ять років.
3.3. Остаточні антидемпінгові заходи застосовуються шляхом запровадження справляння остаточного антидемпінгового мита щодо імпорту в Україну товару, зазначеного в рішенні.
3.4. Розмір ставки остаточного антидемпінгового мита на імпорт в Україну товару, зазначеного в рішенні, становить для:
експортера-виробника ВАТ "Березицький скляний завод", розташованого за адресою: Російська Федерація, 249730, Калузька область, Козельський район, с. Березицький скляний завод, вул. Куйбишева, 1, - 13,08 відсотка;
інших експортерів - 27,99 відсотка.

Таким чином, Рішенням встановлено ставки антидемпінгового мита на імпорт в Україну скляної тари медичного приначення місткістю до 0,15л по відношенню до всіх експортерів з РФ – у розмірі 27,99 відсотка, по відношенню до одного експортера з РФ ВАТ "Березицький скляний завод" – 13,08 відсотка. При цьому по відношенню лише до одиного експортера з РФ – ТОВ «Острів Джус» антидемпінгове розслідування припинено взагалі без застосування остаточних антидемпінгових заходів. Тобто при імпорті даним суб’єктом вказаного в Рішенні товару на територію України антидемпінгове мито ним не сплачуєть взагалі.
Вищевказане свідчить про відверто дискримінаційний підхід при винесенні рішення по відношенню до всіх інших виробників-експортерів товарів з РФ, окрім ТОВ «Острів Джус».
Разом з тим, акцентуємо увагу на тому, що ціни на продукцію позивача є на порядок нижчими ніж ціни на аналогічну продукцію ТОВ «Острів Джус», звільненого Рішенням від сплати антидемніпгового мита.
Так, виходячи з прайс-листа позивача – ВАТ «____» (копія додається), та прайс-листа ТОВ «Острів Джус» (копія додається), ціни на продукцію можна привести у вигляді наступної порівняльної таблиці (ціни вказані за 1000 штук на аналогічну продукцію):
Вартість продукції
ВАТ «____» Вартість продукції
ТОВ «Острів Джус»
Найменування продукції Вартість, руб.
(з ПДВ) Найменування продукції Вартість, руб.
(з ПДВ)
ФСвг-100-ОС-1 ФВ-100-28 1 500,00
ФВ-100-20-ОС-1 ФВ-100-20 1 474,00
ФВ-50-20-ОС-1 ФВ-50-20 927,00
ФВ-30-20-ОС-1 ФВ-30-20 927,00
ФК-1-25-16-ОС-1 ФК1-25-16 815,00
ФВ-10-ОС-1 (йод) ФК-10-11,5 710,00
Вищевказані прайс-листи є у вільному доступі на веб-сторінках як позивача (____), так і ТОВ «Острів Джус» (http://biomed-samara.ru/products/price.php ).
Інформація про суттєву різницю в цінах міститься також в листі Товариства з обмеженою відповідальністю «____» вих. №29/07 від 29.07.2013р. (копія додається), отриманому позивачем 30.07.2013р. (копія додається).

Разом з цим, позивач не має змоги проаналізувати детальні аргументи, якими керувалася Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі при прийнятті оскаржуваного Рішення, оскільки дана інформація надається лише заінтересованим сторонам антидемпінгового розслідування, а позивач не був зареєстрований заінтересованою стороною з причини незнання про факт ініціювання та проведення спеціального розслідування. У зв'язку з цим позивач вважає за необхідне просити суд витребувати від Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі матеріали антидемпінгового розслідування, за результатами якого було прийнято оскаржуване Рішення.
На переконання позивача, Міжвідомчою комісією з міжнародної торгівлі неналежним чином проаналізовано обсяги та ціни скляної тари медичного призначення місткістю до 0,15л, що поставляється в Україну експортерами-нерезидентами України, внаслідок чого прийнято рішення, яке не базується на фактичних обставинах. Зокрема, не враховано істотно нижчі по всіх позиціях (а по деяких – майже в два рази) на продукцію, що поставляється виробником – ТОВ «Острів Джус», звільненим Рішенням від сплати антидемпінгового мита. При цьому по відношенню до продукції, що поставляється позивачем – ВАТ «____», Рішенням застосовано загальну ставку в розмірі 27,99%.
Таким чином, має місце фактично застосування індивідуальної нульової ставки антидемпінгового мита для єдиного імпортера продукції в Україні на фоні встановлення суттєвих ставок антидемпінгового мита для всіх інших імпортерів продукції в Україну. На думку позивача, це не відповідає інтересам в тоому числі і українського національного товаровиробника та сприяє зростанню обсягів імпорту в Україну скляної тари медичного призначення місткістю до 0,15л походженням з РФ, по-перше, за демпінговими цінами, а по-друге, - монопольно єдиним постачальником даної продукції з РФ (поставка аналогічної продукції іншими виробниками-експортерами з РФ в умовах застосування до них антидемпінгового мита є нерентабельною, дана продукція в результаті дії оскаржуваного Рішення стала неконкуретоспроможною на ринку України).
В оскаржуваному Рішенні не наведено належної мотивації його прийняття.
Відповідно до статті 9 Закону, з метою визначення демпінгової маржі здійснюється порівняння між нормальною вартістю, визначеною відповідно до статті 7 цього Закону, та експортною ціною, визначеною відповідно до статті 8 цього Закону. Таке порівняння здійснюється на основі однакових базисних умов поставки (як правило, франко-завод) щодо продажу, здійсненого за найближчою датою, стосовно якої є
відповідна інформація. Базисні умови поставки визначаються відповідно до Міжнародних правил тлумачення комерційних термінів "Інкотермс". При цьому здійснюється необхідне коригування з відповідним урахуванням величин різниць, які впливають на порівнянність цін, тобто різниць, обчислених під час коригування факторів, зазначених у пунктах 1-11 частини четвертої цієї статті. З огляду на суттєву різницю в цінах на продукцію позивача та ТОВ «Острів Джус», - позивач переконаний в недотриманні Міжвідомчою комісією з міжнародної торгівлі положень Закону, що визначають порядок визначення демпінгової маржі.
Відповідач, всупереч статті 16 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту», неправомірно встановив лише двом з майбутніх можливимх імпортерів (ВАТ "Березицький скляний завод" та ТОВ «Острів Джус») переваги на товарному ринку України перед іншими діючими або майбутніми імпортерами у вигляді можливості ввозу товару походженням з Російської Федерації на територію України за вдвічі зменшеною ставкою (для ВАТ "Березицький скляний завод") та за нульовою ставкою (для ТОВ «Острів Джус») антидемпінгового мита.
В пункті 16 частини 1 статті 1 Закону дається визначення національного товаровиробника: національний товаровиробник - сукупність виробників подібного товару або тих із них, сукупне виробництво яких становить основну частину всього обсягу виробництва в країні імпорту цього товару. Особливості визначення національного товаровиробника встановлюються у статті 11 та частині 6 статті 12 цього Закону. Виходячи з тексту Рішення, позивач не в змозі проаналізувати, чи були надані в ході антидемпінгового розслідування належні та достатні докази того, що дійсно було визначено хто є національним товаровиробником, що таке визначення відповідає пункту 16 частини 1 статті 1 Закону, і що є належні докази, які підтверджують їх сукупний обсяг виробництва з урахуванням ст.ст. 11-12 Закону, однак, на переконання позивача, такий аналіз є необхідним для визначення правомірності та обгрунтованості Рішення.
Стаття 10 Закону визначає порядок розрахунку та визначення шкоди національному товаровиробнику та форми такої шкоди. Частина 3 даної статті щодо обсягу демпінгового імпорту, зокрема, зобов¬’язує розглянути, чи мало місце значне зростання демпінгового імпорту чи то в абсолютних показниках, чи відносно виробництва або споживання відповідних товарів в країні імпорту. Вивчення впливу демпінгового імпорту на національного товаровиробника включає оцінку всіх економічних факторів та показників, що стосуються становища національного товаровиробника, в тому числі того факту, що національний товаровиробник ще перебуває в стадії відновлення від наслідків минулого демпінгу або субсидування, величини фактичної демпінгової маржі, фактичного і
потенційного зниження обсягів продажу, прибутків виробництва продукції, частки на ринку, продуктивності, прибутку від інвестицій, використання потужностей; факторів, що впливають на ціни національного товаровиробника; фактичного та потенційного негативного впливу на рух готівки, матеріально-виробничі запаси, зайнятість, заробітну плату, економічне зростання, здатність збільшувати капітал або інвестиції. Цей перелік не є вичерпним, і один або кілька цих факторів не можуть самі по собі обов'язково мати вирішальне значення для прийняття рішення. На переконання позивача, відповідачем не було враховано всі вищевикладені фактори, які впливають на прийняття Рішення.
Згідно частини 6 статті 10 Закону, заподіяння демпінговим імпортом шкоди доводиться у процесі розгляду відповідними доказами. При цьому необхідно довести, що обсяги та (або) рівні цін спричиняють для національного товаровиробника настання наслідку, передбаченого частиною 5 цієї ж статті, і цей наслідок є істотним. Доведення причинно-наслідкового зв'язку між демпінговим імпортом та шкодою, заподіяною національному товаровиробнику, грунтується на дослідженні всіх доказів стосовно предмета розслідування (частина 6 статті 10 Закону).
Причинно-наслідковий зв’язок, на думку позивача, також не був встановлений відповідачем при винесенні Рішення.
Відповідно до частини 11 статті 10 Закону, при винесенні висновку про те, що подальший демпінговий імпорт у країну імпорту з країни експорту (країн експорту) є неминучим та заподіюватиме істотну шкоду, якщо не буде застосовано заходів для запобігання цьому, всі фактори, зазначені у частині десятій цієї статті, повинні розглядатися сукупно.
Частина 6 статті 16 Закону встановлює, що остаточне антидемпінгове мито справляється у відповідному розмірі та у кожному випадку окремо на недискримінаційній основі, незалежно від країни експорту, якщо у рішенні Комісії визначається, що імпорт відповідного товару є об'єктом застосування остаточних антидемпінгових заходів, за винятком імпорту, щодо якого відповідно до цього Закону експортером було взято відповідні зобов'язання.
Частиною 7 статті 16 Закону передбачено застосування індивідуальної ставки антидемпінгового мита при безпосередньому імпорті в країну імпорту товару експортерами або виробниками, щодо імпорту яких застосовуються вибіркові методи антидемпінгового розслідування відповідно до статті 30 цього Закону.
Однак в оскаржуваному Рішенні не зазначено будь-яких обставин, які свідчили б, що у період, визначений для дослідження демпінгу, ТОВ «Острів Джус» та ВАТ «Березицький скляний завод» були імпортерами відповідного товару, приймали участь у антидемпінговому розслідуванні та щодо них застосовувались вибіркові методи антидемпінгового розслідування, не обгрунтовано підстав надання у зв'язку з цим останнім переваг перед іншими експортерами на товарному ринку України в майбутньому.

Оскаржуване Рішення надає безпідставні переваги імпортеру продукції з тієї ж самої країни, що й позивач – РФ, що має ознаки не лише дискримінації по відношенню до інших імпортерів аналогічної продукції з РФ, але й фактично надає єдиному імпортеру з РФ – ТОВ «Острів Джус» істотні переваги щодо поставок в Україну скляної тари медичного призначення місткістю до 0,15л. З урахуванням того, що ціни на продукцію ТОВ «Острів Джус» є найнижчими серед усіх інших виробників аналогічної продукції в РФ, - звільнення ТОВ «Острів Джус» від антидемпінгового мита та одночасне встановлення вдвічі зниженої ставки антидемпінгового мита для ВАТ «Березицький скляний завод» і загальної ставки антидемпінгового мита в розмірі 27,99% для позивача та всіх інших інших імпортерів даної продукції з РФ кардинально посилює вищевказану різницю в цінах, не даючи позивачу та іншим виробникам аналогічної продукції можливості конкурувати з ТОВ «Острів Джус» в поставках продукції в Україну.
У зв’язку з вищевказаним, оскаржуване Рішення вже сьогодні перетворило ТОВ «Острів Джус» фактично на монополіста по поставках скляної тари медичного призначення місткістю до 0,15л з РФ в Україну.
В таких умовах, на переконання позивача, завдається шкода й інтересам України, оскільки фактично придушується конкуренція, а по суті дискримінаційні переваги в умовах поставки продукції з РФ можуть призвести до погіршення якості продукції, непердбачуваних збоїв у поставках продукції (наприклад, в разі непередбачуваних ситуацій на виробництві єдиного постачальника), зловживань дискримінаційними перевагами з боку постачальника (можливого нав’язування невигідних для українських підприємств умов поставок та ін.). З урахуванням специфіки товару (скляна тара медичного призначення), - вищевказані дискримінаційні переваги, в разі набуття ними всеукраїнського масштабу, можуть завдати шкоди медичній галузі України в цілому та спричинити залежність цілої життєво важливої галузі української економіки по ряду товарів від єдиного постачальника цих товарів з іноземної країни.
Окремо звертаємо увагу на те, що внаслідок прийняття оскаржуваного рішення завдається шкода і кінцевим споживачам продукції. Відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», споживач має право на вибір продукції. В умовах неможливості поставок продукції на територію України іншими виробниками даної продукції, окрім ТОВ «Острів Джус», з причин неконкурентоспроможності на нерентабельності таких поставок у зв’язку з застосуванням до них антидемпінгового мита, - право споживачів на вибір продукції істотно обмежується.
Відповідно до ст.6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлений Конституцією межах і відповідно до законів України. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон визначає механізм захисту національного товаровиробника від демпінгового імпорту з інших країн, митних союзів або економічних угруповань. Регулює засади і порядок порушення та проведення антидемпінгових розслідувань і застосування антидемпінгових заходів.
Статтею 9 зазначеного Закону передбачено, що Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі є органом державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, який здійснює оперативне державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, приймає рішення про порушення і проведення антидемпінгових, антисубсидиційних або спеціальних розслідувань та застосування відповідно антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів. Тобто Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі є суб’єктом владних повноважень.
Тобто, частина 3 статті 28 Закону передбачає виключний перелік умов, за наявності яких в сукупності Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі має право прийняти відповідне рішення.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005р. №2747-IV (далі – КАС України), в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В оскаржуваному Рішенні зазначено, що Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі розглянула подані Міністерством економічного розвитку і торгівлі України звіт, матеріали та висновки про результати антидемпінгового розслідування щодо імпорту в Україну скляної тари медичного призначення місткістю до 0,15 л походженням з Російської Федерації та за результатами розгляду:
зробила позитивний висновок стосовно наявності факту демпінгового імпорту в Україну скляної тари медичного призначення місткістю до 0,15 л походженням з Російської Федерації для експортера-виробника ВАТ "Березицький скляний завод" та інших експортерів;
зробила негативний висновок стосовно наявності факту демпінгового імпорту в Україну скляної тари медичного призначення місткістю до 0,15 л походженням з Російської Федерації для експортера-виробника ТОВ "Острів Джус";
зробила позитивний висновок щодо обґрунтованості методу, на підставі якого було визначено демпінгову маржу;
зробила позитивний висновок щодо заподіяння істотної шкоди національному товаровиробникові, оскільки демпінговий імпорт в Україну скляної тари медичного призначення місткістю до 0,15 л походженням з Російської Федерації здійснювався за цінами, що були нижчими як за ціни продажу товару національного товаровиробника на внутрішньому ринку України, так і за його собівартість, що призвело до неможливості підняття цін національного товаровиробника на рівень, необхідний для прибуткової діяльності, і як результат його ціни стали нерентабельними; російські виробники скляної тари медичного призначення місткістю до 0,15 л мають достатній потенціал для збільшення обсягів експорту в Україну;
визначила, що національні інтереси України потребують застосування остаточних антидемпінгових заходів.
Виходячи зположень частини 2 статті 71 КАС України, відповідач зобов’язаний надати конкретні документальні докази, що підтверджують вищевказані висновки. Зокрема, відповідач зобов’язаний надати докази наявності факту заподіяння істотної шкоди національному товаровиробнику з урахуванням факторів, визначених у ст. 10 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту».
Крім того, на переконання позивача, відповідач зобов’язаний довести факт демпінгового імпорту в Україну товару та факт зростання імпорту в Україну взагалі; існування причинно-наслідкового зв'язку між фактом демпінгового імпорту в Україну та шкодою національному товаровиробникові; відповідність національним інтересам України застосування остаточних антидемпінгових заходів.
Приписи частини 6 статті 5 Закону передбачають, що на засіданнях Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі приймаються рішення про порушення антидемпінгового розслідування; про позитивні або негативні висновки стосовно наявності демпінгу та методи, що дають можливість визначити демпінгову маржу; про позитивні або негативні висновки щодо наявності шкоди та її розмір; щодо визначення причинно-наслідкового зв’язку між демпінговим імпортом та шкодою; про застосування антидемпінгових заходів; з інших питань в межах повноважень, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту 3 частини 5 статті 16 Закону, за пропозицією Міністерства Комісія приймає рішення про запровадження справляння остаточного антидемпінгового мита та встановлює розмір ставки остаточного антидемпінгового мита, який не повинен перевищувати величину демпінгової маржі, розрахованої відповідно до цього Закону, та може бути меншим за величину цієї маржі, якщо такий розмір ставки є достатнім для запобігання шкоді, що заподіюється національному товаровиробнику.
Таким чином, в ході антидемпінгового розслідування збираються всі фактичні дані про нормальну вартість та експортну ціну товару, який є об’єктом розслідування, розраховується демпінгова маржа та визначається антидемпінгове мито.
Нормальна вартість – це еквівалент ціни товару на внутрішньому ринку (п. 17 ч. 1 ст.1 Закону); експортною ціною вважається ціна, за якою фактично оплачується або підлягає оплаті товар, який продається в країну імпорту з країни експорту п. 7 ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 8 Закону); демпінгова маржа – це сума, на яку нормальна вартість перевищує експортну ціну (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону).
Відтак, Комісія повинна була розрахувати і середній рівень знижки, яка надавалася при продажу товару на внутрішньому ринку Російської Федерації на основі середньорічної різниці в цінах при мінімальних та максимальних обсягах поставок та відповідно до частини 4 статті 9 Закону провести коригування експортної ціни позивача на розрахований розмір знижки.
Частина 1 статті 7 Закону вказує, що нормальна вартість, як правило, визначається на підставі цін, установлених під час здійснення звичайних торговельних операцій між незалежними покупцями у країні експорту.
В свою чергу, частиною 4 цієї ж статті Закону встановлено, що для визначення нормальної вартості використовуються обсяги продажу подібного товару, призначеного для споживання на внутрішньому ринку країни експорту, якщо обсяг такого продажу становить не менше 5 відсотків обсягів продажу в країни імпорту зазначеного товару. Для визначення нормальної вартості можуть бути використані обсяги продажу подібного товару, які є меншими ніж 5 відсотків обсягів продажу в країні імпорту цього товару за умови, що встановлені ціни вважаються показовими на ринку, який є об’єктом розгляду.
Згідно з пунктом 22 частини 1 статті 1 Закону, звичайні торговельні операції - умови та ділова практика, які протягом обґрунтованого строку, що передує експорту товару, що є об’єктом розслідування, були звичайними у торгівлі таким товаром або товарами, які мають схожі умови виробництва, продажу або збуту.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону, з метою визначення демпінгової маржі здійснюється порівняння між нормальною вартістю, визначеною відповідно до статті 7 цього Закону, та експортною ціною, визначеною відповідно до статті 8 цього Закону. Таке порівняння здійснюється на основі однакових базисних умов поставки щодо продажу, здійсненого за найближчою датою, стосовно якої є відповідна інформація. При цьому здійснюється необхідне коригування з відповідним урахуванням величин різниць, які впливають на порівнянність цін, тобто різниць, обчислених під час коригування факторів, зазначених у пунктах 1-11 частини четвертої цієї статті. У разі, якщо визначені відповідно до Закону нормальну вартість та експортну ціну не можна порівнювати відповідно до частини першої цієї статті, здійснюється коригування на величини різниць, обчислених під час коригування факторів, про наявність яких у процесі антидемпінгового розслідування заінтересовані сторони стверджують та доводять, що ці фактори впливають на ціни і на їх порівнянність. При здійсненні таких коригувань не повинні повторюватися коригування у знижках, обсягах і базисних умовах поставки (частина 2 статті 9 Закону).
Нормами пункту 3 частини 4 статті 9 Закону встановлено, що знижки (цінові та інші торгові знижки, пільги тощо), які використовуються для стимулювання збуту та (або) збільшення обсягів продажу, враховуються, якщо вони справді застосовувалися або можна довести, що існують достатні підстави вважати, що вони надаються та безпосередньо стосуються продажу товару, що є об’єктом розгляду. Нормальна вартість та експортна ціна коригуються відповідно на суми різниць знижок, включаючи ті, що надаються залежно від обсягів продажу, якщо ці знижки належним чином обчислюються щодо обсягів продажу товару, що є об’єктом розгляду, та безпосередньо стосуються цього продажу.
Виходячи з наведеного вище, відповідач при винесенні Рішення повинен був проаналізувати та врахувати також ціни продажу товарів виробниками-експортерами на внутрішньому ринку Російської Федерації (в тому числі дистриб‘юторам) та встановити, чи мало місце при цьому встановлення цін із знижками, чи мали місце продажі виключно дистриб’юторам, чи також факти продажу товару стороннім покупцям - кінцевим споживачам за більш високою ціною порівняно з цінами продажу дистриб‘юторам за період розслідування, а отже чи були підстави вважати, що ТОВ «Острів Джус», ВАТ «Березицький скляний завод» чи інші виробники-експортери продукції застосовували знижки чи систему знижок при продажах товару дистриб‘юторам; і які саме ціни повинні вважатись звичайними цінами в рамках звичайних торгівельних операцій та на яких ринках.
На переконання позивача, відповідач при визначенні нормальної вартості товару міг помилково провести коригування нормальної вартості товару в бік її збільшення на розмір знижок, які, на думку відповідача, нібито застосовували інші виробники-експортери (окрім ТОВ «Острів Джус») для стимулювання збуту і збільшення обсягу продажів в період розслідування, в результаті чого для інших виробників-експортерів була розрахована більша нормальна вартість товару, яка вплинула на подальший невірний розрахунок демпінгової маржі, і як наслідок встановлення антидемпінгового мита (в тому числі по відношенню до продукції позивача).
Крім того, для визначення демпінгової маржі порівняння вартості продаж на внутрішньому та зовнішньому ринках повинно було здійснюватися для одного типу споживачів або на одному рівні продаж. Нажаль, позивач не володіє інформацією чи дійно мало місце дотримання відповідачем даної вимоги при винесенні оскаржуваного Рішення, однак це також є необхідним для визначення правомірності прийняття оскаржуваного Рішення.
В разі, якщо відповідачем була визначена нормальна вартість (ціна реалізації товару на внутрішньому ринку) на підставі порівняння цін різних категорій покупців, це теж могло призвести до необґрунтованих висновків про наявність демпінгу, у зв’язку з чим могло бути допущено порушення відповідачем вимог статей 7, 9 Закону.
Крім того, з урахуванням відсутності у позивача інформації про факт ініціювання та проведення спеціального розслідування, позивач вважає, що у відповідача не було повної інформації щодо всіх видів постачальників відповідного товару в розумінні Закону. Дану інформацію відповідач повинен був зібрати в ході антидемпінгового розслідування стосовно виробників, експортерів та імпортерів в Україну скляної тари медичного призначення, отримавши її від компетентних державних установ, зокрема торговельно-економічними місій у складі посольств України у країнах, вказаних в спірному рішенні відповідача та митних органів України.
На переконання позивача, при винесенні оскаржуваного Рішення мало місце неправильне проведення процедури антидемпінгового розслідування, зокрема, не було призначено відповідну експертизу, вибірка запропонованих зареєстрованими заінтересованими сторонами в розслідуванні товарів була проведена неналежним чином та по незрозумілих критеріях відбору. Спірне Рішення відповідача прийнято без дослідження факторів, які б дали змогу з достовірністю встановити факт заподіяння значної шкоди чи виникнення загрози заподіяння такої шкоди, наявності причинно-наслідкового звязку між демпінговим імпортом і заподіянням значної шкоди або виникненням загрози заподіяння значної шкоди національному товаровиробнику подібного або безпосередньо конкуруючого товару, відповідності застосування антидемпінгових заходів національним інтересам. Розслідування було проведено без належної повноти, що виключає можливість використання його результатів для прийняття спірного Рішення.
За змістом Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991р. №959-XII, досліджуватися та порівнюватися мають ринкові, тобто роздрібні ціни на демпінговий імпорт на ринку України з аналогічними цінами на роздрібні товари національного товаровиробника. Проте такого дослідження за період, за який проводилось розслідування, в належному обсязі, на думку позивача, не проводилося, у звязку з чим при проведенні розслідування було допущено критичну неповноту дослідження всіх необхідних факторів для визначення наявності загрози національному товаровиробнику, зокрема, взагалі не досліджено вплив демпінгового імпорту на ціни подібного товару національного товаровиробника на ринку України. Також, всупереч вимогам Закону, відповідач міг допустити здійснення порівняння непорівнюваних величин, зокрема: собівартості виробництва товару в Україні та ціни імпорту на кордоні України.
Наведене повністю виключає правильність та достовірність висновків відповідача щодо того, що демпінговий імпорт міг значно вплинути на зниження цін товару українського товаровиробника, а недослідження органами розслідування місткості та структури споживчого ринку України робить це порівняння абсолютно помилковим.
Крім того, позивач вважає, що неправильно було визначено динаміку демпінгового імпорту. Так, у відповідності до змісту частини 3 статті 10 Закону чітко встановлено з чим саме має порівнюватися обсяг демпінгового імпорту, а саме щодо обсягу демпінгового імпорту розглядається, чи мало місце значне зростання демпінгового імпорту чи то в абсолютних показниках, чи відносно виробництва або споживання відповідних товарів у країні імпорту. Однак відповідач не робив визначення тенденцій за змістом цих положень Закону, натомість, очевидно, порівнювались динаміка імпорту з самим імпортом, що не передбачено законом та є невірним, оскільки динаміка демпінгового імпорту визначається лише за час періоду розслідування, тоді як відповідачем за основу для порівняння брались обсяги імпорту, які не входили до періоду розслідування, щодо яких не було доказів, що цей імпорт є демпінговим в тих проміжках часу.
Наведене означає, що визначення тенденцій імпорту відбувалось на основі непорівнюваних величин, а саме: загальний імпорт з демпінговим імпортом, а не демпінговий імпорт з виробництвом або споживанням товару в Україні та недостовірних даних щодо окремих періодів, що робить результати порівняння в цілому недостовірними.
З огляду на відсутність у позивача матеріалів спеціального розслідування, - позивач не володіє інформацією, види чи групи товарів були обрані відповідачем в якості вибірки коду товару. Вибірка груп товарів, а не їх конкретних видів (моделей) при проведенні вибірки могла призвести до того, що відповідач не досліджував обсяги імпорту виключно подібного товару, а брав до уваги імпорт товару, щодо якого не було встановлено його подібності, але який, формально, відповідав коду УКТЗЕД.
Отже, вибірка могла бути проведена не у спосіб, передбачений законом, оскільки стаття 30 Закону передбачає можливість вибірки тільки конкретних видів подібних товарів, а не груп товарів.
У разі дослідження за кодами УКТЗЕД, відповідач мав би провести коригування імпорту за цим кодом з урахуванням конкретних подібних товарів та відповідних цін на них, а саме: не досліджувати ціни на імпортований товар, який не був подібний до товару, стосовно якого проводилось розслідування.
В протилежному випадку відповідачем не могло бути встановлено, які саме конкретні нормальні ціни були в країнах експорту на подібні моделі товару, та які саме експортні ціни існували на подібні моделі товару щодо його поставок в Україну.
Внаслідок такого порушення методології, висновки відповідача щодо наявності факту демпінгу з РФ та величини демпінгової маржі, можуть бути необгрунтованими, а отже недостовірними. А отже, наявність факту демпінгу в Україну також перебуває під сумнівом.
Підставами для визнання акту недійсним є, зокрема, невідповідність його вимогам чинного законодавства. Умовою визнання акту недійсним є також порушення у звязку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
На переконання позивача, відповідач, в разі заперечення проти даного позову, повинен довести правомірність своїх розрахунків нормальної вартості, експортної ціни та демпінгової маржі та, відповідно, висновку про наявність демпінгу та прийнятого оскаржуваного Рішення.
Відповідно до пункту 6 (Антидемпінгове та компенсаційне мито) статті VI Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТ 1947), жодна сторона не повинна стягувати будь-яке антидемпінгове чи компенсаційне мито з імпорту будь-якого товару, що походить з території іншої сторони, якщо вона не встановить, що ефект демпінгу чи субсидування, відповідно, є таким, який спричиняє або створює загрозу спричинення матеріальної шкоди вітчизняній промисловості чи може значно матеріально затримувати створення вітчизняної промисловості.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службовий осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (частина 1 статті 2 КАС України).
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Однак вже зараз від продукції позивача відмовляються покупці в Україні саме у зв’язку з нерентабельністю придбання такої продукції внаслідок застосування до неї антидемпінгового мита. Це завдає істотну шкоду інтересам позивача, фактично призводить до втрати ринку в Україні на користь єдиного суб’єкта, якого оскаржуваним Рішенням повністю звільнено від сплати антидемпінгового мита і який в даний час істотно активізував поставки продукції, відносно якої прийнято Рішення, в Україну.
З урахуванням того, що існує очевидна і реальна небезпека (яка проявляється вже сьогодні, в тому числі в обсягах поставок та матеріальному виразі у вигляді недоотриманих доходів від недопоставок продукції в Україну) заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, а також з урахуванням того, що захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, позивач вважає за необхідне просити суд застосувати захід забезпечення позову у вигляді зупинення дії оскаржуваного Рішення до розгляду справи по суті.
При цьому, на думку позивача, Рішення має очевидні ознаки протиправності та фактично ставить під загрозу інтереси позивача, а також становить очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, яка може розглядатись протягом відносно тривалого часу.
Невжиття заходу забезпечення позову у спосіб, про який просить позивач, достовірно призведе до продовження вже розпочатого порушення його майнових прав та інтересів, як постачальника в Україну скляної тари медичного призначення походженням з Російської Федерації.
Оскаржуване Рішення відповідача, в разі встановлення факту його протиправності, нанесе значну шкоду правам та інтересам позивача, оскільки останній зобовязанний сплачувати високі ставки антидемпінгового мита, як постачальнику вказаного вище товару на території України.
Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 2 статті 99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк,
який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 3 статті 99 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 3 статті 31 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" за результатами антидемпінгового розслідування відповідно до законів України приймається рішення про застосування антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, яке може бути оскаржене в судовому порядку протягом місяця від дати запровадження відповідних заходів у порядку, встановленому законами України.
Оскільки статею 31 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" не встановлюються строки звернення саме до адміністративного суду, як про це зазначено в частині 3 статті 99 КАС України, позивач вважає, що він вправі звернутись до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Аналогічна позиція міститься і в постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.02.2009 р. у справі № 5/411 (копія постанови додається).
У зв’язку з вищевикладеним, також керуючись: ст.ст. 1, 5, 7-12, 16, 28, 30 Закону України "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту", ст. 31 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", ст.ст. 2-11, 15, 17-18, 47-51, 69-71, 79, 87, 94, 99, 101, 103, 104-106 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПРОШУ:
1. Прийняти дану позовну заяву до розгляду;
2. Витребувати від Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі звіт, матеріали та висновки про результати антидемпінгового розслідування щодо імпорту в Україну скляної тари медичного призначення місткістю до 0,15л;
3. Визнати протиправним та скасувати рішення Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі від 24 травня 2013р. №АД-293/2013/4423-06 «Про застосування остаточних антидемпінгових заходів щодо імпорту в Україну скляної тари медичного призначення місткістю до 0,15 л походженням з Російської Федерації»;
4. З метою забезпечення даного адміністративного позову на підставі ч. 3 ст. 117 КАС України зупинити дію рішення Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі від 24 травня 2013р. №АД-293/2013/4423-06 «Про застосування остаточних антидемпінгових заходів щодо імпорту в Україну скляної тари медичного призначення місткістю до 0,15 л походженням з Російської Федерації».
5. Всі судові витрати покласти на відповідача.

Додатки:
1. Завірена копія рішення Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі від 24 травня 2013р. №АД-293/2013/4423-06 «Про застосування остаточних антидемпінгових заходів щодо імпорту в Україну скляної тари медичного призначення місткістю до 0,15 л походженням з Російської Федерації» (2 арк.);
2. Завірена копія листа Товариства з обмеженою відповідальністю «____» вих. №29/07 від 29.07.2013р. (1 арк.);
3. Нотаріально завірена копія Статуту ВАТ «____» та змін і доповнень до нього (23 арк.);
4. Нотаріально завірена копія виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб стосовно ВАТ «____» (6 арк.);
5. Нотаріально завірена копія Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи ВАТ «____» (2 арк.);
6. Нотаріально завірена копія Свідоцтва про внесення запису про юридичну особу стосовно ВАТ «____» (1 арк.);
7. Нотаріально завірена копія Свідоцтва про постановку на облік в податковому органі (1 арк.);
8. Завірена копія довідки з органів статистики з розшифровками видів діяльності (3 арк.);
9. Завірені копії Ліцензій ВАТ ««____» (11 арк.);
10. Завірені копії Договору №____ від ____поставки товару на користь ТОВ «____» Україна разом з додатковими угодами, додатками, специфікаціями, протоколами погодження цін до нього, деклараціями на товар (60 арк.);
11. Завірені копії Договору №____від ____поставки товару на користь ТОВ «____» Україна разом з додатковими угодами, додатками, специфікаціями до нього, деклараціями на товар (16 арк.);
12. Завірені копії Договору №____від ____поставки товару на користь ____ «____» Україна разом додатковими угодами, додатками, специфікаціями, протоколами погодження цін до нього, деклараціями на товар (128 арк.);
13. Завірені копії Договору №____від ____поставки товару на користь Компанії «____» (вантажоотримувач – ТОВ «____» Україна) разом з додатковими угодами, додатками, специфікаціями, деклараціями на товар (25 арк.);
14. Завірені копії Договору №____від ____поставки товару на користь ____ «____» Україна разом з додатковими угодами, додатками, специфікаціями, протоколами погодження цін до нього, деклараціями на товар (39 арк.);
15. Завірена копія прайс-листа ВАТ «____» (1 арк.);
16. Завірена копія прайс-листа ТОВ «Острів Джус» (1 арк.);
17. Завірена копія постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.02.2009р. у справі №5/411 (8 арк.);
18. Нотаріально завірена копія довіреності на представника позивача ____ з нотаріально завіреним перекладом на українську мову (3 арк.);
19. Оригінал платіжного доручення про сплату судового збору (1 арк.);
20. Копії позовної заяви з додатками для відповідача та третьої особи без самостійних вимог (2 екз. по 349 арк. кожен, разом 698 арк.);

Всього позовна заява разом з додатками на 1 048 (Одна тисяча сорока восьми) аркушах.

Представник за довіреністю
Відкритого акціонерного товариства
«__________________»
____________________

Авторські права на дану статтю належать

Юридичній компанії “Професійна Юридична Група”

Просимо звертати увагу на дати публікації: статті актуальні лише на дату розміщення і не коригуються із зміною законодавства.

Тел.: +38 (044) 592-20-95

E-mail: office@pl-group.com.ua

Web-сайт: www.pl-group.com.ua

 
 


 

View Professional Legal Group's profile on LinkedIn

 

Проф Юр Группа в TwitterПроф Юр Группа в Live Journal

Повідомлення Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі про припинення спеціального розслідування щодо імпорту нафтопродуктів в Україну

Июль 12, 2012 By: Профессиональная Юридическая Группа Category: Судебная и юридическая практика

МІЖВІДОМЧА КОМІСІЯ З МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ
ПОВІДОМЛЕННЯ
Про припинення спеціального розслідування щодо імпорту в Україну окремих продуктів переробки нафтової сировини (бензину марок А-76 (А-80), А-92, А-95, дизельного пального, мазуту, пічного палива, скрапленого газу, бітуму дорожнього, масла) незалежно від країни походження та експорту без застосування спеціальних заходів
Відповідно до Закону України "Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну" (далі - Закон) Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі (далі - Комісія) розглянула поданий Міністерством економічного розвитку і торгівлі України (далі - Міністерство) звіт та висновки про результати проведення спеціального розслідування щодо імпорту в Україну окремих продуктів переробки нафтової сировини (бензину марок А-76 (А-80), А-92, А-95, дизельного пального, мазуту, пічного палива, скрапленого газу, бітуму дорожнього, масла) незалежно від країни походження та експорту та за результатами розгляду встановила таке:
у період розслідування (2007 - 2010 р. р.) імпорт в Україну окремих продуктів переробки нафтової сировини (бензину марок А-76 (А-80), А-92, А-95, дизельного пального, мазуту, пічного палива, скрапленого газу, бітуму дорожнього, масла) незалежно від країни походження та експорту не здійснювався у таких обсягах і на таких умовах, що заподіював чи загрожував заподіянням значної шкоди національному товаровиробнику подібного товару;
національні інтереси не потребують застосування до такого імпорту спеціальних заходів.
Зважаючи на зазначене та керуючись положеннями статті 16 Закону, Комісія прийняла рішення від 22.12.2011 N СП-266/2011/4421-25 (далі - Рішення), відповідно до якого вирішила припинити спеціальне розслідування щодо імпорту в Україну окремих продуктів переробки нафтової сировини (бензину марок А-76 (А-80), А-92, А-95, дизельного пального, мазуту, пічного палива, скрапленого газу, бітуму дорожнього, масла) незалежно від країни походження та експорту, порушене рішенням Комісії від 24.01.2010 N СП-250/2011/4402-41, без застосування спеціальних заходів.
Рішення Комісії набирає чинності з дня опублікування цього повідомлення.

Просимо звертати увагу на дати публікації: статті актуальні лише на дату розміщення і не коригуються із зміною законодавства.

Тел.: +38 (044) 592-20-95

E-mail: office@pl-group.com.ua

Web-сайт: www.pl-group.com.ua

 
 


 

View Professional Legal Group's profile on LinkedIn

 

Проф Юр Группа в TwitterПроф Юр Группа в Live Journal

Постанова апеляційної інстанції у справі про стягнення упущеної вигоди, шкоди діловій репутації, штрафних санкцій за участю юристів ЮК «Професійна Юридична Група»

Март 05, 2011 By: Профессиональная Юридическая Группа Category: Судебная и юридическая практика

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м. Київ, провулок Рильський,8
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 травня 2008 р.
Справа №11/1
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий:
Коротун О.М. (доповідач)
суддів: Алданової CO.
Зубець Л.П. за участі секретаря - Царук І.О. у відкритому судовому засіданні в
приміщенні суду
розглянув апеляційну скаргуна рішеннявіду справі

за позовом
до
про
Товариства з обмеженою відповідальністю „Будинок
Сувенірів"
господарського суду міста Києва
05.02.2008
№ 11/1 (суддя Євсіков О.О.)
Представництва Товариства з обмеженою
відповідальністю „ТНК смазочные материалы"
Товариства з обмеженою відповідальністю „Будинок
Сувенірів"
визнання договору розірваним та стягнення 271043,19
грн.
за участю представників:
позивача: Ящук Ю.Л. - представник за дов. № 10-1/12 від 10.12.2007;
відповідача: Русакова А.В. - представник за дов. б/н від 28.03.2008.
Суть рішення і скарги:
Представництво Товариства з обмеженою відповідальністю „ТНК смазочные материалы" (далі - позивач) у грудні 2007 року звернулося до господарського суду міста Києва з  позовом до  Товариства з обмеженою
відповідальністю   „Будинок   Сувенірів"   (далі   -   відповідач)  про визнання   договору № УЗ/046/07 від 20.09.2007 (далі - договір) розірваним та стягнення
271043,19 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 05.02.08р. задоволено частково: визнано договір № УЗ/046/07 від 20.09.2007 між   Представництвом   Товариства   з   обмеженою   відповідальністю
«ТНК смазочные материалы" та Товариством з обмеженою відповідальністю „Будинок Сувенірів" розірваним з 25.12.2007; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „Будинок Сувенірів" на користь Представництва Товариства з обмеженою відповідальністю „ТНК смазочные материалы" неустойку в розмірі 6138,00 грн., 3% річних в розмірі 504,49 грн., інфляційні нарахування в розмірі 4134,00 грн., суму прямих збитків у розмірі 1431,00 грн., упущену вигоду в розмірі 60266,70 грн., компенсацію шкоди в діловій репутації в розмірі 5000,00 грн. В решті позову відмовлено. Також з Товариства з обмеженою відповідальністю „Будинок Сувенірів" було стягнуто 808,36 грн. судових витрат.
Рішення мотивоване тим, що внаслідок прострочення та подальшого невиконання відповідачем зобов'язань за договором № УЗ/046/07 від 20.09.2007 позивач втратив інтерес до виконання вказаного зобов'язання, тому позовні вимоги щодо розірвання договору та відшкодування позивачу збитків та стягнення з відповідача штрафних санкцій задоволені частково.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати частково і прийняти нове в частині розміру коштів, які мають бути стягнуті з відповідача. Сторона не уточнила, яку саме суму вона вважає необгрунтовано стягнутою.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції при винесенні спірного рішення порушив норми матеріального права, а також висновки суду, викладені в рішенні, не відповідають дійсним обставинам справи.
Апелянт зазначає, що висновок суду першої інстанції щодо визнання договору розірваним з 25.12.2007 є необгрунтованим, оскільки відповідач повернув позивачу кошти 13.12.2007, а отже договір є розірваним з 24.12.2007. Також апелянт вважає, що висновок суду про відповідність чинному законодавству розрахунку позивача щодо розміру неустойки є неправомірним, оскільки, на думку апелянта, зважаючи на те, що відповідач 13.12.2007 повернув позивачу суму передоплати, то з дня пред'явлення претензії пройшло 33 календарні дні, а отже сума неустойки повинна складати 3069,00 грн. Крім того, апелянт вважає, що якщо відповідач сплачую позивачу неустойку в розмірі 0,1% від вартості несвоєчасно виготовленої продукції за кожен день прострочення, то це автоматично виключає право вимоги про стягнення додатково 3% річних від простроченої суми та індексу інфляції. Щодо стягнення з відповідача коштів за упущену вигоду, то, на думку апелянта, такий висновок суду першої інстанції є недоцільним, виходячи із загальних принципів підприємницької діяльності, оскільки у позивача була реальна можливість звернутись до інших постачальників аналогічної продукції для уникнення можливих збитків, чого позивач не зробив і, не маючи у себе фактично поставленої продукції, на свій власний ризик оголосили про початок промо-акції.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду
позивачу  було  відновлено  строк  подання  апеляційної скаги на апеляційну   скаргу  до   провадження.   Розгляд   скарги   було призначено на
13.05.2008 року.
В судовому засіданні 13.05.2008 р. представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення господарського суду міста Києва від 05.02.2008 залишити без змін.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2008 р. на підставі ст. 77 ГПК України було відкладено розгляд апеляційної скарги до 27.05.2008 у зв'язку з неявкою представника відповідача у судове засідання та зобов'язано апелянта вдруге виконати вимоги ухвали Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2008.
Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду за № 01-23/1/11 від 26.05.2008 розгляд даної апеляційної скарги у справі № 20/74 було доручено колегії суддів у складі: головуючий суддя - Коротун О.М., судді - Алданова CO., Зубець Л.П.
В судове засідання 27.05.2008 р. з'явилися представники позивача та відповідача.
Представник відповідача просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 05.02.2008 скасувати.
Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив суд рішення господарського суду міста Києва від 05.02.2008 залишити без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення учасників судового процесу, Київський апеляційний господарський суд
ВСТАНОВИВ:
Як правильно вказано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 20.09.2007 між Представництвом Товариства з обмеженою відповідальністю „ТНК смазочные материалы" та Товариством з обмеженою відповідальністю „Будинок сувенірів" було укладено Договір № УЗ/046/07.
Відповідно до п. 3.1 Положення про Представництво товариства з обмеженою відповідальністю „ТНК смазочные материалы", затвердженого рішенням Загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю „ТНК смазочные материалы", затвердженого Протоколом № 11 від 10.02.2005 (далі -положення), Представництво здійснює наступні функції Товариства на території України: представництво інтересів Товариства у відносинах з юридичними та фізичними особами, органами державної влади, місцевого самоврядування, а також судових органах на території України; захист інтересів Товариства, в тому числі як позивач, відповідач або третя особа в судах, господарських судах і третейських судах на території України; тощо.
Відповідно до п. 4.1 положення одноособовим органом управління представництва є директор.
Відповідно до п. 4.2 положення директор представляє товариство у відносинах з юридичними та фізичними особами на території України;   представляє  товариство   в   органах  державною та органами місцевого самоврядування, судових органах на території України тощо.
Відповідно до пункту 1.1 договору виконавець зобов’язався за дорученням замовника виконувати роботи по виготовленню рекламної та сувенірної   продукції,   а   замовник   (позивач)   -   приймати   та   оплачувати продукцію відповідно до умов договору.
Згідно з пунктом 2.1. договору найменування, кількість, кольорова гама, розміри, якісні характеристики продукції, вартість, строки виконання та інші умови визначаються в додатках до договору, які є його невід'ємною частиною.
У зв'язку з цим між позивачем та відповідачем одночасно з підписанням договору 20.09.2007 було підписано Додаток № 1 до Договору від 20.09.2007 №УЗ/046/07 (далі - додаток № 1).
Пунктом 1 вищезгаданого додатку № 1 встановлено, що замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання розробити та виготовити термоси металеві з двома кружками в кількості 1500 штук на загальну суму 93000,00 грн.
Відповідно до пункту 2 додатка № 1 оплата робіт виконавця здійснюється в два етапи: 1) 50% вартості продукції сплачуються в порядку передоплати протягом 3-х банківських днів з моменту виставлення рахунку виконавцем; 2) решта 50% сплачуються замовником після підписання сторонами Акта виконаних робіт.
На виконання вищевказаного положення пункту 2.1 додатку № 1 позивач на підставі виставленого відповідачем рахунку-фактури № 180/1 від 20.09.2007 перерахував платіжним дорученням № 1205 від 20.09.2007 на користь відповідача 50% вартості продукції, що склало 46500,00 грн.
Згідно з пунктом 3 додатку № 1 до договору максимальний строк виготовлення продукції, вказаної в пункті 1 цього додатку, складає 20 (двадцять) календарних днів з моменту підписання сторонами даного додатку.
Таким чином, відповідач зобов'язаний був виготовити замовлену згідно додатку № 1 продукцію до 10.10.2007 включно.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем 09.11.2007 було направлено відповідачеві претензію за вих. № 499 з розрахунком. Окрім того, позивач неодноразово звертався до відповідача з використанням засобів електронного поштового зв'язку з вимогою виконати зобов'язання за договором, що підтверджується копіями роздруківок електронних поштових листів.
Як вірно встановив суд першої інстанції, у відповідь відповідач неодноразово надсилав повідомлення з обіцянками поставити продукцію найближчим часом, навіть того ж дня, чим умисно, вводив позивача в оману з метою відстрочення виконання ним зобов'язання за договором.
Зважаючи на вищевикладене, Київський апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта щодо того, що у позивача була реальна можливість звернутися до інших постачальників аналогічної продукції для уникнення можливих збитків, як необгрунтовані.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач 04.12.2007 направив на адресу відповідача вимогу про одностороннє припинення сплаченої суми  передоплати в розмірі  46500,00  листом вих. № 509 від 04.12.2007.
Відповідач отримав вищевказаний лист 04.12.2007, що підтверджується повідомленням про вручення кур'єрського відправлення №621434.
Лише 13.12.2007 відповідач повернув позивачу на його вимогу внесену за договором суму передоплати в розмірі 46500,00 грн., що підтверджується банківською випискою за 13.12.2007.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності і а справедливості.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься і в ст. 193 Господарського кодексу України, яка регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання, згідно зі ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, що відповідач порушив умови договору, а також вимоги ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, відповідно яких зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексу, інших актів законодавства.
Згідно з пунктом 1.2. договору роботи вважаються виконаними належним
чином після підписання сторонами Акта виконаних робіт. Акт виконаних робіт
сторонами підписано не було.
Відповідно   до   пункту   5.1.   договору   у   випадку невиготовлення продукції виконавець сплачує замовнику неустойку в розмірі 0,1 % від вартості несвоєчасно виготовленої продукції за кожен день прострочення.
Київський апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта щодо того, що розмір неустойки, стягнутої з відповідача судом першої інстанції, є неправомірним виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до п. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Як вбачається з п. З додатку № 1 від 20.09.2007 до договору № УЗ/046/07 від 20.09.2007, максимальний строк виготовлення продукції становить 20 календарних днів з моменту підписання цього додатку. Отже, датою порушення відповідачем зобов'язання по договору є 11.10.2007.
Як вбачається з п. 5.4 договору, обов'язок сплати штрафних санкцій виникає у сторони-боржника з моменту отримання претензії від сторони-кредитора з вказівкою обґрунтованих вимог, оформлених в письмовому вигляді і підписаних уповноваженою особою. Строк сплати штрафних санкцій вказується в претензії.
Як вбачається з претензії № 1/УЗ/046/07 (вих. № 499 від 09.11.2007), станом на 09.11.2007 розмір неустойки становив 2790,00 грн. Строк сплати штрафних санкцій - три календарні дні з моменту отримання претензії.
Отже, датою нарахування штрафних санкцій, а саме неустойки, є 11.10.2007, а датою, з якої виникає обов'язок сплати штрафних санкцій, є 09.11.2007.
Таким чином, неустойка за договором станом на 12.12.2007 відповідно до розрахунку позивача складає 6138,00 грн.
Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказаний розрахунок, перевірений судом, відповідає умовам договору та ґрунтується на нормах чинного законодавства.
Відповідно до ст. 612 ЦК України та ст. 220 ГК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його в строк, встановлений Договором.
Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Як вірно встановив суд першої інстанції, за період з 11.10.2007 по 12.12.2007 три відсотки річних відповідно складають 504,49 грн., інфляційні нарахування за період з 11.10.2007 по 30.11.2007 - складають 4134,00 грн. Зважаючи на вищевикладене, Київський апеляційний відхиляє доводи апелянта щодо того, що сплата неустойки виключає право вимоги про стягнення додатково 3% річних суми та урахування індексу інфляції, як такі, що не відповідають законодавству.
Матеріали справи також свідчать, що позивач через невиконання договірних зобов'язань відповідачем недоотримав значну частину прибутку, отримання якого було безпосередньо пов'язане з поставкою відповідачем продукції за договором.
Як вбачається з матеріалів справи, 16.10.2007 позивачем було направлено електронні листи всім дистриб'юторам Представництва ТОВ „ТНК смазочные материалы" в Україні з оголошенням про початок проведення нової промо-акції, метою якої було додатково спонукати споживача до придбання нового продукту торгової марки „ТНК" - моторної оливи „ТНК Revolux". Зміст акції полягав у наданні кожному покупцеві 20-літрової каністри моторної оливи серії „ТНК Revolux" у подарунок дорожнього термосу. Даною акцією фактично повинно було відбутись виведення моторної оливи серії „ТНК Revolux" на роздрібний ринок України.
Аналогічні листи-оголошення про початок акції в паперовій формі з підписом керівника позивача та печаткою позивача були надані кожному дистриб'ютору Представництва ТОВ „ТНК смазочные материалы" (ТОВ „Мобіл-Експрес", ТОВ „Компанія мастильних матеріалів „ДІОЛ", Корпорація „ОСКАР"), про що свідчать копії відповідних листів Представництва з відмітками про отримання їх дистриб'юторами.
Для забезпечення якнайширшого інформування споживачів про проведення акції та її умови позивачем було замовлено у Товариства з обмеженою відповідальністю „АИР-Полиграф" виготовлення плакатів „Revolux" з зображенням термоса та короткої інформації про акцію (оригінал плаката у справі). З цією метою позивач та ТОВ „АИР-Полиграф" підписали Додаток № 8 від 12.10.2007 до Договору №УЗ/009/07 від 23.03.2007 (копії договору та додатку у справі). Позивачем платіжним дорученням № 1301 від 24.10.2007 здійснена оплата робіт ТОВ „АИР-Полиграф" з виготовлення плакатів в сумі 1431,00 грн.
Таким чином, розмір прямих збитків (витрати на придбання рекламних плакатів для акції), завданих позивачу, складає 1431,00 грн.
Вищезгадані плакати в великій кількості були надані дистриб'юторам для розміщення в рамках проведення акції і були розміщені на об'єктах роздрібної реалізації моторних олив, що підтверджується відповідними фотографіями. Широка реклама промо-акції з термосами була також проведена дистриб'юторами в засобах масової інформації (про що, зокрема, свідчать листи дистриб'юторів).
Однак подарунковими термосами, які повинні були надаватись споживачам при придбанні моторних олив „ТНК Revolux" в рамках проведення промо-акції, позивач забезпечити дистриб'юторів так і не зміг через їх невиготовлення у встановлені строки відповідачем. Відповідач майже щодня надсилав на адресу позивача листи про намір поставити прострочену продукцію, з огляду на що позивач був переконаний в можливості продовження поширення інформації про акцію, оскільки необхідні подарункові термоси, за твердженням відповідача, повинні були бути поставлені „з дня на день". В окремих повідомленнях вказувались точні години поставки продукції.
Таким чином, в роздрібних магазинах та інших об'єктах торгівлі дистриб'юторів позивача фактично була широко розрекламована та оголошена промо-акція, реалізація якої безпосередньо залежала від виконання відповідачем зобов'язання за договором та додатком № 1 щодо поставки на користь позивача подарункових термосів.
Позивач через непроведения акції не зміг реалізувати запланований на реалізацію в умовах акції обсяг продукції, а саме - 1500 каністр моторної оливи „ТНК Revolux". Намір позивача реалізувати 1500 каністр нового мастила, об'ємом 20 літрів кожна, підтверджується Прогнозним планом щодо реалізації моторних олив „ТНК" в рамках проведення промо-акції „Термос у подарунок" (копія у справі), а також кількістю термосів (1500 штук), замовленою позивачем для надання в якості подарунків в рамках проведення промо-акції, що підтверджується пунктом 1 Додатку № 1 від 20.09.2007 до договору, копія якого у справі. Неотриманий від реалізації дохід (маржа) складає, відповідно до розрахунку, перевіреного судом, суму в розмірі 60266,70 грн. При розрахунку неотриманого доходу позивачем взято за основу розмір маржі моторної оливи ТНК „Revolux" D2 10W-40, об'ємом 20 літрів, що затверджено Головою Представництва ТОВ „ТНК смазочные материалы" 03.09.2007 (копія документа з розмірами маржі у справі).
Таким чином, виходячи з вищенаведеного, упущену вигоду внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань за договором позивач оцінив в 60266,70 грн.
Відповідно до частини 1 статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 22 ЦК України, збитками, зокрема, є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Важливим елементом доказування наявності упущеної вигоди є встановлення причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Необхідно довести, що протиправна поведінка чи бездіяльність іншої сторони є причиною, а збитки, що виникли у потерпілої сторони, - наслідком такої протиправної поведінки (аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного суду України від 30.05.2006 р. по справі № 42/266-6/492).
Господарським судом міста Києва був встановлений причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою Товариства з обмеженою відповідальністю „Будинок сувенірів" та збитками Представництва товариства з обмеженою відповідальністю „ТНК смазочные материалы".
Крім того, невиконання відповідачем умов договору завдало шкоди діловій репутації позивача.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач обґрунтував розмір щкоди,
завданій його діловій репутації, в сумі 198569,00 грн.
Так, проведення промо-акції з подарунковими термосами було розрекламоване серед невизначеного кола осіб. В той же час, невиконання умов акції при придбанні моторних олив «ТНК Revolux»спричинило масове незадоволення з боку покупців. Оскільки «ТНК»є досить відомим міжнародним брендом як на території України, так і в інших країнах (зокрема, в усьому СНД), що має високий ступінь довіри з боку контрагентів, невиконання Представництвом ТОВ „ТНК смазочные материалы" умов задекларованої акції стало суцільною несподіванкою для дистриб'юторів та інших контрагентів позивача. Внаслідок цього позивачем було отримано кілька листів від дистриб'юторів з вимогою надати термоси для виконання умов акції (копії листів у справі). Так, зокрема, в своєму листі вих. № 69 від 05.11.2007 (копія листа у справі) ТОВ „Мобіл-Експрес" наводить інформацію про проведену підготовчу роботу для проведення промо-акції, а також занепокоєння з приводу відсутності акційних подарункових термосів для цієї акції, попереджають про підрив довіри з боку керівників та продавців автомагазинів, покупців до самої компанії ТОВ „Мобіл-Експрес" як дистриб'ютора позивача, так і до Представництва ТОВ „ТНК смазочные материалы".
ТОВ „Компанія мастильних матеріалів „ДІОЛ" у своєму листі вих. № 106/11-07 від 19.11.2007 та ТОВ „ДАЛІ" в листі вих. № 179 від 22.11.07 не лише акцентують увагу на підриві довіри до торгової марки „ТНК" в цілому, але й зазначають прогнозовані збитки для них як дистриб'юторів „ТНК" через непроведения акції у відповідності до оголошених умов.
Кілька листів-скарг (вих. № ИК-4403-03/07 від 19.11.07 та б/н від 26.11.07) було отримано позивачем від ТОВ „Укрзапчастина". В даних листах йдеться про широкі інформативні заходи по проведенню промо-акції та численні незадоволення з боку покупців, іноді навіть підозри, звинувачення та погрози в адресу продавців, а також про можливість застосування штрафних санкцій до позивача в разі невирішення питання з поставкою обіцяних подарункових термосів для промо-акції, про імовірні скарги на адресу органів у справах захисту прав споживачів.
Суми завданої позивачу шкоди наведено також в Службовій записці № 281 від 10.12.2007 Голови Представництва ТОВ „ТНК смазочные материалы" в Україні Зимовця Р.В. до Генерального директора ТОВ „ТНК смазочные материалы".
Таким чином, на думку позивача, його діловій репутації завдано значної шкоди, яку позивач оцінив у 198569,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Частиною 2 цієї статті встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого  самоврядування,  фізичної  або юридичної особи,  яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної  особи  внаслідок  дії  джерела  підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження,     незаконного притягнення  до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного  заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення  у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Згідно зі статтею 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі,    гідності,    а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
У постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду № 5 від 25.05.2001, визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності (п. 3).
У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується (п. 4).
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5).
Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком господарського суду міста Києва, що всупереч наведеному, позивач, стверджуючи про те, що відповідач завдав шкоди його діловій репутації у розмірі 198569,00 грн., не обґрунтував її розмір належними та допустимими
доказами.
При цьому судом першої інстанції встановлено наявність обставин, що свідчать про факт завдання шкоди діловій репутації позивача. Однак, враховуючи те, що позивачем не обґрунтовано заявленого розміру втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням його ділової репутації, а також вчиненням дій, спрямованих на зниженню підрив довіри до діяльності суб'єкта господарювання, не визначено з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується, тому суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповіча шкоди діловій репутації позивача у розумному та справедливому на думку суду першої інстанції розмірі складає - 5000,00 грн.
Як зазначалось вище, відповідно до ст. 612 ЦК України та ст. 220 ГК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його в строк, встановлений договором.
Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Відповідно до ст. 320 ГК України, ст. 849 ЦК України замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує роботу настільки повільно, що закінчення її до строку стає явно неможливим.
Непоставка відповідачем замовленої позивачем продукції у встановлений строк є істотним порушенням умов договору, оскільки прямо стосується предмету договору. Крім того, інтерес позивача до продукції відповідача в даний момент втрачено через закінчення строків та зрив акції, задля якої спеціально було замовлено продукцію у відповідача.
Відповідно до п. З ст. 188 ГК України сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимога позивача щодо розірвання договору є обґрунтованою. Відповідач, який 13.12.2007 повернув позивачу на його вимогу внесену за договором суму передплати в розмірі 46500,00 грн., фактично підтвердив розірвання договору.
Зважаючи на вищевикладене, Київський апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта щодо того, що договір є розірваним з 24.12.2007, як необгрунтовані.
Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.
За таких обставин, господарський суд міста Києва дійшов правомірного висновку, з яким погоджується Київський апеляційний господарський суд, що позивач не довів усіх обставин, на які він посилається в позовній заяві, як на підстави позовних вимог, зокрема в частині розміру шкоди діловій репутації, а тому позовній вимоги задоволені судом першої інстанції частково.
За таких обставин колегія суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 05.02.2008 у справі № 11/1 слід залишити без змін, оскільки підстав для його скасування, передбачених ст. 104 ГПК України, не вбачається, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта, який просив скасувати рішення суду першої інстанції повністю, у зв’язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 – 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
П О С Т А Н О В И В:
Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Будинок сувенірів» у задоволенні апеляційної скарги.
Рішення господарського суду міста Києва від 05.02.2008р. у справі №11/1 залишити без змін.
Матеріали справи №11/1 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя:                                                            Коротун О.М.
Судді:                                                                                  Алданова С.О.
Зубець Л.П.

Тел.: +38 (044) 592-20-95

E-mail: office@pl-group.com.ua

Web-сайт: www.pl-group.com.ua

 
 


 

View Professional Legal Group's profile on LinkedIn

 

Проф Юр Группа в TwitterПроф Юр Группа в Live Journal

Рішення про стягнення упущеної вигоди, шкоди діловій репутації та штрафних санкцій за участю юристів ЮК «Професійна Юридична Група»

Март 05, 2011 By: Профессиональная Юридическая Группа Category: Судебная и юридическая практика

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа №  11/1 05.02.08

 

За позовом Представництва Товариства з обмеженою відповідальністю «ТНК смазочные материалы»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будинок сувенірів»
про визнання договору розірваним та стягнення 271.043,00 грн.

Суддя Євсіков О.О.

Представники

від позивача -          Ящук Ю.Л. (представник за довіреністю);
від відповідача -          не з’явився.

 

У судовому засіданні 05.02.2008 за згодою представника позивача на підставі ст. 85  ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будинок сувенірів», в якому просить:

- визнати Договір № УЗ/046/07 від 20 вересня 2007р. між Представництвом Товариства з обмеженою  відповідальністю «ТНК смазочные материалы»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будинок сувенірів»розірваним з 25 грудня 2007р.;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будинок сувенірів»на користь Представництва Товариства з обмеженою відповідальністю «ТНК смазочные материалы»неустойку в  розмірі  6.138,00  грн., 3 % річних в розмірі  504,49  грн., інфляційні нарахування в розмірі 4.134,00 грн.;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будинок сувенірів»на користь Представництва Товариства з обмеженою відповідальністю «ТНК смазочные материалы»суму прямих збитків у розмірі 1.431,00 грн.;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будинок сувенірів»на користь Представництва Товариства з обмеженою відповідальністю «ТНК смазочные материалы» упущену вигоду в розмірі 60.266,70 грн.;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будинок сувенірів»на користь Представництва Товариства з обмеженою відповідальністю «ТНК смазочные материалы»компенсацію шкоди діловій репутації в розмірі 198.569,00 грн.

Ухвалою від 09.01.2008 порушено провадження у справі, призначено судове засідання на 22.01.2008.

У судове засідання 22.01.2008 представник відповідача не з’явився, у зв’язку з чим ухвалою від 22.01.2008 відкладено розгляд справи на 05.02.2008.

Позовні вимоги мотивовані тим, що внаслідок прострочення та подальшого невиконання відповідачем (підрядником) зобов’язань за договором № УЗ/046/07 від 20 вересня 2007 року для позивача (замовника) виконання вказаного зобов'язання втратило інтерес, а тому позивач просить розірвати спірний договір, відшкодувати йому збитки та стягнути з відповідача штрафні санкції.

Відповідач відзиву на позов не подав, явку своїх представників в судове засідання не забезпечив. У зв’язку з нез’явленням представників відповідача та ненаданням витребуваних доказів розгляд справи неодноразово відкладався, ухвали про призначення розгляду справи та про її відкладення направлялися відповідачу за всіма наявними у матеріалах справи адресами, в т.ч. зазначеними в його реєстраційних документах.

Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається судом за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши  пояснення представника позивача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як підтверджено матеріалами справи, 20.09.2007 між Представництвом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТНК смазочные материалы»(далі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будинок сувенірів»(далі - Відповідач) було укладено Договір № УЗ/046/07 (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору виконавець (відповідач) зобов'язався за дорученням замовника виконувати роботи по виготовленню рекламної та сувенірної продукції, а замовник (позивач) - приймати та оплачувати продукцію відповідно до умов Договору.

Згідно з пунктом 2.1. Договору найменування, кількість, кольорова гама, розміри, якісні характеристики Продукції, вартість, строки виконання та інші умови визначаються в Додатках до Договору, які є його невід'ємною частиною.

У зв'язку з цим між Позивачем та Відповідачем одночасно з підписанням Договору 20.09.2007 було підписано Додаток №1 до Договору від 20.09.2007 №УЗ/046/07 (далі - Додаток № 1).

Пунктом 1 вищезгаданого Додатку № 1 встановлено, що Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов'язання розробити та виготовити термоси металеві з двома кружками в кількості 1.500 штук на загальну суму 93.000 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 2 Додатка № 1 оплата робіт Виконавця здійснюється в два етапи: 1) 50% вартості продукції сплачуються в порядку передоплати протягом 3-х банківських днів з моменту виставлення рахунку Виконавцем; 2) решта 50% сплачуються Замовником після підписання сторонами Акта виконаних робіт.

На виконання вищевказаного положення пункту 2.1 Додатку №1 Позивач на підставі виставленого Відповідачем рахунку-фактури № 180/1 від 20.09.2007 перерахував платіжним дорученням №1205 від 20.09.2007 на користь Відповідача 50% вартості продукції, що склало 46.500 (сорок шість тисяч п'ятсот) грн. 00 коп.

Згідно з пунктом 3 Додатку №1 до Договору максимальний строк виготовлення продукції, вказаної в пункті 1 цього Додатку, складає 20 (двадцять) календарних днів з моменту підписання сторонами даного Додатку.

Таким чином, Відповідач зобов'язаний був виготовити замовлену згідно Додатку №1 продукцію до 10.10.2007 включно.

Позивачем 09.11.2007 було направлено Відповідачеві Претензію за вих. № 499 з розрахунком.

Окрім того позивач неодноразово звертався до відповідача з використанням засобів електронного поштового зв'язку з вимогою виконати зобов'язання за Договором, що підтверджується копіями роздруківок електронних поштових листів (копії в справі).

У відповідь Відповідач щоразу надсилав повідомлення з обіцянками поставити продукцію найближчим часом, навіть того ж дня (копії роздруківок електронних листів відповідача у справі), чим умисно, на думку позивача, вводив позивача в оману з метою відстрочення виконання ним зобов'язання за Договором.

Позивач 04.12.2007 направив на адресу Відповідача вимогу про одностороннє припинення Договору та повернення сплаченої суми передоплати в розмірі 46.500,00 грн., що підтверджується Листом вих. № 509 від 04.12.2007.

Відповідач отримав вищевказаний лист 04.12.2007 кур'єрською службою, що підтверджується повідомленням про вручення кур'єрського відправлення № 621434.

Лише 13.12.2007 відповідач повернув позивачу на його вимогу внесену за Договором суму передоплати в розмірі 46.500,00 грн., що підтверджується банківською випискою за 13.12.2007.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.  Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься і в ст. 193 Господарського кодексу України, яка регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Порушенням зобов'язання, згідно зі ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що відповідач порушив умови Договору, а також вимоги ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, відповідно яких зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексу, інших актів законодавства.

Згідно з пунктом 1.2. Договору роботи вважаються виконаними належним чином після підписання Сторонами Акта виконаних робіт. Акт виконаних робіт Сторонами підписано не було.

Відповідно до пункту 5.1. Договору у випадку порушення строків виготовлення Продукції Виконавець сплачує Замовнику неустойку в розмірі 0,1 % від вартості несвоєчасно виготовленої Продукції за кожен день прострочення.

Таким чином, неустойка за Договором станом на 12.12.2007 (останній день перед поверненням передоплати) відповідно до Розрахунку позивача (копія у справі), складає 6.138 (шість тисяч сто тридцять вісім) грн.00 коп.

Вказаний розрахунок, перевірений судом, відповідає положенням законодавства.

Відповідно до ст. 612 ЦК України та ст. 220 ГК України  боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його в строк, встановлений Договором.

Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Три відсотки річних згідно за період з 11.10.2007 по 12.12.2007 складають (відповідно до Розрахунку позивача) 504 (п’ятсот чотири) грн. 49 коп.

Вказаний розрахунок, перевірений судом, відповідає положенням законодавства.

Інфляційні нарахування за період з 11.10.2007 по 30.11.2007 складають (відповідно до Розрахунку позивача) 4134 (чотири тисячі сто тридцять чотири) грн. 00 коп.

Вказаний розрахунок, перевірений судом, відповідає положенням законодавства.

Матеріали справи також свідчать, що Позивач через невиконання договірних зобов'язань Відповідачем недоотримав значну частину прибутку, отримання якого було безпосередньо пов'язане з поставкою Відповідачем продукції за Договором.

Так, 16 жовтня 2007 року Позивачем було направлено електронні листи всім дистриб'юторам Представництва ТОВ «ТНК смазочные материалы»в Україні з оголошенням про початок проведення нової промо-акції, метою якої було додатково мотивувати споживача до придбання нового продукту торгової марки «ТНК»- моторної оливи «ТНК Revolux»(копії роздруківок електронних відправлень у справі). Зміст акції полягав у наданні кожному покупцеві 20-літрової каністри моторної оливи серії «ТНК Revolux»у подарунок дорожнього термосу. Даною акцією фактично повинно було відбутись виведення моторної оливи серії «ТНК Revolux»на роздрібний ринок України.

Аналогічні листи-оголошення про початок акції в паперовій формі з підписом керівника Позивача та печаткою Позивача були надані кожному дистриб'ютору Представництва ТОВ «ТНК смазочные материалы»(ТОВ «Мобіл-Експрес», ТОВ «Компанія мастильних матеріалів «ДІОЛ», Корпорація «ОСКАР»), про що свідчать копії відповідних листів Представництва з відмітками про отримання їх дистриб'юторами (копії листів у справі).

Для забезпечення якнайширшого інформування споживачів про проведення акції та її умови Позивачем було замовлено у Товариства з обмеженою відповідальністю «АИР-Полиграф» виготовлення плакатів «Revolux»з зображенням термоса та короткої інформації про акцію (оригінал плаката у справі). З цією метою Позивач та ТОВ «АИР-Полиграф»підписали Додаток №8 від 12.10.2007 до Договору №УЗ/009/07 від 23.03.2007 (копії договору та додатку у справі). Позивачем платіжним дорученням №1301 від 24.10.2007 здійснена оплата робіт ТОВ «АИР-Полиграф»з виготовлення плакатів в сумі 1431,00 грн. (копії платіжного доручення, рахунку-фактури, банківської виписки, видаткової накладної у справі).

Таким чином, розмір прямих збитків (витрати на придбання рекламних плакатів для акції), завданих Позивачу, складає 1.431,00 грн.

Вищезгадані плакати в великій кількості були надані дистриб'юторам для розміщення в рамках проведення акції і були розміщені на об'єктах роздрібної реалізації моторних олив, що підтверджується відповідними фотографіями (фотографії долучені до справи). Широка реклама промо-акції з термосами була також проведена дистриб'юторами в засобах масової інформації (про що, зокрема, свідчать листи дистриб'юторів, копії яких у справі).

Однак подарунковими термосами, які повинні були надаватись споживачам при придбанні моторних олив «ТНК Revolux»в рамках проведення промо-акції, Позивач забезпечити дистриб'юторів так і не зміг через їх невиготовлення у встановлені строки Відповідачем. Відповідач майже щодня надсилав на адресу Позивача листи про намір поставити прострочену продукцію (копії роздруківок електронних листів у справі), з огляду на що позивач був переконаний в можливості продовдження поширення інформації про акцію, оскільки необхідні для цього подарункові термоси, за твердженням Відповідача, повинні були бути поставлені «з дня на день». В окремих повідомленнях Відповідача навіть вказувались точні години поставки продукції.

Таким чином, в роздрібних магазинах та інших об'єктах торгівлі дистриб'юторів Позивача фактично була широко розрекламована та оголошена промо-акція, реалізація якої безпосередньо залежала від виконання Відповідачем зобов'язання за Договором та Додатком №1 щодо поставки на користь Позивача подарункових термосів.

Позивач через непроведення акції не зміг реалізувати запланований на реалізацію в умовах акції обсяг продукції, а саме - 1500 каністр моторної оливи «ТНК Revolux». Намір позивача реалізувати 1500 каністр нового мастила, об'ємом 20 літрів кожна, підтверджується Прогнозним планом щодо реалізації моторних олив «ТНК»в рамках проведення промо-акції «Термос у подарунок»(копія у справі), а також кількістю термосів (1500 штук), замовленою Позивачем для надання в якості подарунків в рамках проведення промо-акції, що підтверджується пунктом 1 Додатку №1 від 20.09.2007 до Договору, копія якого у справі. Неотриманий від реалізації дохід (маржа) складає, відповідно до Розрахунку, суму в розмірі 60.266 (шістдесят тисяч двісті шістдесят шість) грн. 70 коп. При розрахунку неотриманого доходу Позивачем взято за основу розмір маржі моторної оливи ТНК «Revolux»D2 10W-40, об'ємом 20 літрів, що затверджено Главою Представництва ТОВ «ТНК смазочные материалы»03.09.2007 (копія документа з розмірами маржі у справі).

Таким чином, виходячи з вищенаведеного, упущену вигоду внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань за Договором Позивач оцінює в 60.266 (шістдесят тисяч двісті шістдесят шість) грн. 70 коп.

Вказаний розрахунок, перевірений судом, підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до частини 1 статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 22 ЦК України, збитками, зокрема, є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Крім того невиконання Відповідачем умов Договору завдало шкоди діловій репутації Позивача.

Позивач обґрунтовуючи розмір шкоди, завданій його діловій репутації, в сумі 198.569,00 грн., зазначає наступне.

Проведення промо-акції з подарунковими термосами було широко розрекламоване серед невизначеного кола осіб. В той же час, невиконання умов акції при придбанні моторних олив «ТНК Revolux»спричинило масове незадоволення з боку покупців. Оскільки «ТНК»є досить відомим міжнародним брендом як на території України, так і в інших країнах (зокрема, в усьому СНД), що має високий ступінь довіри з боку контрагентів, невиконання Представництвом ТОВ «ТНК смазочные материалы»умов задекларованої акції стало суцільною несподіванкою для дистриб'юторів та інших контрагентів Позивача. Внаслідок цього Позивачем було отримано кілька листів від дистриб'юторів з вимогою надати термоси для виконання умов акції (копії листів у справі). Так, зокрема, в своєму листі вих. № 69 від 05.11.2007 (копія листа у справі) ТОВ «Мобіл-Експрес»наводить інформацію про проведену підготовчу роботу для проведення промо-акції, а також занепокоєння з приводу відсутності акційних подарункових термосів для цієї акції, попереджають про підрив довіри з боку керівників та продавців автомагазинів, покупців до самої компанії ТОВ «Мобіл-Експрес»як дистриб'ютора Позивача, так і до Представництва ТОВ «ТНК смазочные материалы».

ТОВ «Компанія мастильних матеріалів «ДІОЛ» у своєму листі вих. №106/11-07 від 19.11.2007 та ТОВ «ДАЛІ»в листі вих. №179 від 22.11.07 (копії листів у справі) не лише акцентують увагу на підриві довіри до торгової марки «ТНК»в цілому, але й зазначають прогнозовані збитки для них як дистриб'юторів «ТНК»через непроведення акції у відповідності до оголошених умов.

Кілька листів-скарг (вих. №ИК-4403-03/07 від 19.11.07 та б/н від 26.11.07) було отримано Позивачем від ТОВ «Укрзапчастина»(копії листів у справі). В даних листах йдеться про широкі інформативні заходи по проведенню промо-акції та численні незадоволення з боку покупців, іноді навіть підозри, звинувачення та погрози в адресу продавців, а також про можливість застосування штрафних санкцій до Позивача в разі невирішення питання з поставкою обіцяних подарункових термосів для промо-акції, про імовірні скарги на адресу органів у справах захисту прав споживачів.

Суми завданої Позивачу шкоди наведено також в Службовій записці №281 від 10.12.2007 Глави Представництва ТОВ «ТНК смазочные материалы»в Україні»Зимовця Р.В. до Генерального директора ТОВ «ТНК смазочные материалы»(копія у справі).

Таким чином, на думку Позивача, його діловій репутації завдано значної шкоди, яку Позивач оцінює в 198.569 (сто дев'яносто вісім тисяч п'ятсот шістдесят дев'ять) грн.00 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна  шкода,  завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою,  яка її завдала,  за наявності  її  вини,  крім  випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого  самоврядування,  фізичної  або юридичної особи,  яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної  особи  внаслідок  дії  джерела  підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження,     незаконного притягнення  до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного  заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення  у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно зі статтею 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі,  гідності,  а також ділової  репутації фізичної або юридичної особи.

У постанові Пленуму Верховного суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” № 4 від 31.03.1995 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду № 5 від 25.05.2001, визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності (п. 3).

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її  заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується (п. 4).

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5).

Всупереч наведеному позивач, стверджуючи про те, що відповідач завдав шкоди його діловій репутації у розмірі 198.569,00 грн., не обґрунтував її розмір належними та допустимими доказами.

При цьому судом встановлено наявність обставин, що свідчать про факт завдання шкоди діловій репутації позивача. Однак, враховуючи те, що позивачем не обґрунтовано заявленого розміру втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням його ділової репутації,  а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до діяльності суб’єкта господарювання, не визначено, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача компенсації шкоди діловій репутації позивача у розумному та справедливому розмірі, що, на думку суду, складає –5.000,00 грн.

Як зазначалось вище, відповідно до ст. 612 ЦК України та ст. 220 ГК України,  боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його в строк, встановлений Договором.

Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 320 ГК України, ст. 849 ЦК України Замовник має право вимагати розірвання договору  та відшкодування збитків, якщо Підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує роботу настільки повільно, що закінчення її до строку стає явно неможливим.

Непоставка Відповідачем замовленої Позивачем продукції у встановлений строк є істотним порушенням умов Договору, оскільки прямо стосується предмету Договору. Крім того, інтерес Позивача до продукції Відповідача в даний момент втрачено через закінчення строків та зрив акції, задля якої спеціально було замовлено продукцію у Відповідача.

Таким чином, вимоги щодо розірвання Договору є обґрунтованим. Відповідач, який 13 грудня 2007 повернув позивачу на його вимогу внесену за Договором суму передплати в розмірі 46.500,00 грн., фактично підтвердив розірвання Договору.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.

Позивач не довів усіх обставин, на які він посилається в позовній заяві, як на підстави позовних вимог, зокрема в частині розміру шкоди діловій репутації, а тому позовній вимоги підлягають задоволенню частково.

У відповідності до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу стягуються за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених майнових вимог.

Керуючись  ст.ст. 33, 49, 80, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати Договір № УЗ/046/07 від 20 вересня 2007 року, укладений між Представництвом Товариства з обмеженою  відповідальністю «ТНК смазочные материалы»(юридична адреса: 04080, м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, 15/15, поштова адреса: 01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 29, Ідентифікаційний код 26580683, п/р (тип «Н») 26006100164019 в АКБ «Сітібанк»у м. Києві, МФО 300584) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будинок сувенірів»(Юридична адреса: 01030, м. Київ, вул. Чапаєва, 10-А, Поштова (фактична) адреса: 01135, м. Київ, проспект Перемоги, 9, оф. 73, Ідентифікаційний код 32386000, п/р 26007901313006 в ЗАТ «ОТП Банк»у м. Києві, МФО 300528), розірваним з 25 грудня 2007 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будинок сувенірів»(юридична адреса: 01030, м. Київ, вул. Чапаєва, 10-А, поштова (фактична) адреса: 01135, м. Київ, проспект Перемоги, 9, оф. 73, Ідентифікаційний код 32386000, п/р 26007901313006 в ЗАТ «ОТП Банк»у м. Києві, МФО 300528, або з будь-якого іншого рахунку, виявленого під час виконавчого провадження) на користь Представництва Товариства з обмеженою відповідальністю «ТНК смазочные материалы»(юридична адреса: 04080, м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, 15/15, поштова адреса: 01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 29, Ідентифікаційний код 26580683, п/р (тип «Н») 26006100164019 в АКБ «Сітібанк»у м. Києві, МФО 300584) неустойку в  розмірі  6.138,00  грн., 3 % річних в розмірі  504,49  грн., інфляційні нарахування в розмірі 4.134,00 грн., суму прямих збитків у розмірі 1.431,00 грн., упущену вигоду в розмірі 60.266,70 грн., компенсацію шкоди діловій репутації в розмірі 5.000,00 грн.

В решті позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будинок сувенірів»(Юридична адреса: 01030, м. Київ, вул. Чапаєва, 10-А, Поштова (фактична) адреса: 01135, м. Київ, проспект Перемоги, 9, оф. 73, Ідентифікаційний код 32386000, п/р 26007901313006 в ЗАТ «ОТП Банк»у м. Києві, МФО 300528, або з будь-якого іншого рахунку, виявленого під час виконавчого провадження) на користь Представництва Товариства з обмеженою відповідальністю «ТНК смазочные материалы»(Юридична адреса: 04080, м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, 15/15, Поштова адреса: 01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 29, Ідентифікаційний код 26580683, п/р (тип «Н») 26006100164019 в АКБ «Сітібанк»у м. Києві, МФО 300584) судові витрати в сумі 808,36 грн. (держмито у сумі 774,64 грн. та 33,72 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу).

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку від дати його підписання як такого, що оформлене згідно зі ст. 84 ГПК України.

Суддя О.О. Євсіков

 

Дата підписання рішення –12.02.2008.

Тел.: +38 (044) 592-20-95

E-mail: office@pl-group.com.ua

Web-сайт: www.pl-group.com.ua

 
 


 

View Professional Legal Group's profile on LinkedIn

 

Проф Юр Группа в TwitterПроф Юр Группа в Live Journal