Правове регулювання поводження з токсичними елементами в Україні

1. Правове регулювання використання токсичних елементів в Україні
1.1. Перелік нормативно-правових актів
– Закон України “Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів” від 23.12.1997 року N 771/97-ВР;
– Закон України “Про захист прав споживачів” від 12.05.1991р. N 1023-XII;
– Закон України “Про інформацію для споживачів щодо харчових продуктів” від 06.12.2018р. N 2639-VIII;
– Закон України “Про дитяче харчування” від 14.09.2006р. N 142-V;
– Закон України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24.02.1994р. N 4004-XII;
– Закон України “Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції” від 14 січня 2000 року N 1393-XIV;
– Закон України “Про державний контроль за дотриманням законодавства про харчові продукти, корми, побічні продукти тваринного походження, здоров’я та благополуччя тварин” від 18 травня 2017 року N 2042-VIII;
– Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25.06.1991р. N 1264-XII;
– Закон України “Про оцінку впливу на довкілля” від 23.05.2017р. N 2059-VIII;
– Закон України “Про рекламу” від 03.07.1996р. N 270/96-ВР;
– Закон України “Про ветеринарну медицину” від 25.06.1992р. N 2498-XII;
– Закон України “Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення” від 10.01.2002р. N 2918-III;
– Закон України “Про молоко та молочні продукти” від 24.06.2004р. N 1870-IV;
– Закон України “Про захист населення від інфекційних хвороб” від 06.04.2000р. N 1645-III;
– Закон України “Про загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами” від 14 вересня 2000 року N 1947-III;
– Закон України “Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року” від 28.02.2019р. N 2697-VIII;
– Закон України “Про приєднання України до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження” від 08.11.2017р. N 2187-VIII;
– Нормативи порогових мас небезпечних речовин для ідентифікації об’єктів підвищеної небезпеки, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2002 р. N 956;
– Порядок ідентифікації та обліку обʹєктів підвищеної небезпеки, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.07. 2002 р. N 956;
– Критерії заборони чи суворого обмеження використання окремих небезпечних хімічних речовин, у тому числі пестицидів, за показниками їх небезпечності для здоров’я людини та навколишнього природного середовища, затверджені Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 11.05.2010 N 391;
– Порядок віднесення харчових продуктів до категорії харчових продуктів спеціального дієтичного споживання, функціональних харчових продуктів та дієтичних добавок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.072006р. N 1023;
– Порядок проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи, затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України від 09.10.2000 р. N 247;
– Державні санітарні норми та правила “Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною” (ДСанПіН 2.2.4-171-10), затверджені Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 12.05.2010 N 400;
– ДСТУ 4173-2003. Якість води. Визначання гострої летальної токсичності на Daphnia magna Straus та Ceriodaphnia affinis Lilljeborg (Cladocera, Crustacea) (ISO 6341:1996, MOD);
– Гігієнічні вимоги до дієтичних добавок, затверджені Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 19.12.2013 N 1114;
– Перелік значень гігієнічних нормативів і регламентів безпечного використання хімічних речовин, затверджений Постановою Головного державного санітарного лікаря України від 17.04.2013 N 10;
– Перелік значень гігієнічних нормативів і регламентів безпечного використання хімічних речовин, затверджений Постановою Головного державного санітарного лікаря України від 17.04.2013 N 12;
– Перелік особливо небезпечних хімічних речовин, виробництво яких підлягає ліцензуванню, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 р. N 1287;
– Перелік видів діяльності, що належать до природоохоронних заходів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.1996 р. N 1147;
– Норми часу для працівників державних установ ветеринарної медицини на проведення лабораторно-діагностичних досліджень, затверджені наказом Державного комітету ветеринарної медицини України від 26.11. 2010 N 52;
– Медико-біологічні вимоги і санітарні норми якості продовольчої сировини та харчових продуктів, затверджені Міністерством охорони здоровʹя СРСР 01.08.1989р. N 5061-89;
– Додаток до Медико-біологічних вимог і санітарних норм якості продовольчої сировини та харчових продуктів від 01.08.1989р. N 5061-89, затверджений Міністерством охорони здоровʹя СРСР 19 листопада 1991 г. N 122-12/805;
– Перелік референс-методик відбору зразків та їх досліджень (випробувань), що повинні застосовуватись в арбітражних дослідженнях об’єктів санітарних заходів, затверджений Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 19.10.2015р. N 397;
– Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.1999 р. N 1109;
– Положення про державну систему моніторингу довкілля, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1998 р. N 391;
– Порядок видачі експлуатаційного дозволу для потужностей (об’єктів) з виробництва, переробки або реалізації харчових продуктів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 р. N 712;
– Порядок вилучення, утилізації та знищення непридатних для використання сільськогосподарської сировини і харчових продуктів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1995 р. N 1065;
– Положення про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 р. N 835;
– Положення про громадських інспекторів з охорони довкілля, затверджене наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 27.02.2002 р. N 88;
– Положення про Державний департамент ветеринарної медицини, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 р. N 1277;
– Порядок проведення експертизи реєстраційних матеріалів на лікарські засобі, що подаються на державну реєстрацію (перереєстрацію), а також експертизи матеріалів про внесення змін до реєстраційних матеріалів протягом дії реєстраційного посвідчення, затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України від 26.08.2005 року N 426;
– Міждержавний стандарт ГОСТ 30178-96 “Сировина і продукти харчові. Атомно-абсорбційний метод визначення токсичних елементів”;
– Державний стандарт України ДСТУ 7670:2014 “Сировина і продукти харчові. Готування проб. Мінералізація для визначання вмісту токсичних елементів”;
– Міждержавний стандарт ГОСТ 12.1.007-76 “Система стандартів безпеки праці (ССБП). Шкідливі речовини. Класифікація та загальні вимоги безпеки”;
– Міждержавний стандарт ГОСТ 12.1.005-88 “Система стандартів безпеки праці (ССБП). Загальні санітарно-гігієнічні вимоги до повітря робочої зони”;
– Наказ Державного підприємства “Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості “Про прийняття нормативних документів України, гармонізованих з міжнародними та європейськими нормативними документами, національних стандартів України, скасування нормативних документів України та міждержавних стандартів в Україні” від 22.06.2015 року N 61;
– Державні санітарні норми і правила для підприємств, що виробляють солод, пиво та безалкогольні напої, затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я України від 11 грудня 2007 р. N 811;
– Галузевий стандарт України ГСТУ 46.017-2001 “Консерви м’ясні. Яловичина тушкована, свинина тушкована, що постачаються на експорт. Технічні умови”, затверджений наказом Міністерства аграрної політики України від 05 лютого 2002 р. N 33;
– Галузевий стандарт України ГСТУ 46.019-2002 “Блоки із м’яса та субпродуктів заморожені. Загальні технічні умови”, затверджений наказом Міністерства аграрної політики України від 20 червня 2002 р. N 166;
– Галузевий стандарт України ГСТУ 46.020-2002 “Напівфабрикати м’ясні. Фарш. Технічні умови”, затверджений наказом Міністерства аграрної політики України від 09 жовтня 2002 р. N 327;
– Галузевий стандарт України ГСТУ 46.048-2003 “Напівфабрикат протеїновий. Загальні технічні умови”, затверджений наказом Міністерства аграрної політики України від 29 серпня 2003 р. N 299;
– Інструкція про порядок санітарно-технічного контролю консервів на виробничих підприємствах, оптових базах, в роздрібній торгівлі та на підприємствах громадського харчування, затверджена постановою Головного державного санітарного лікаря України від 07 листопада 2001 р. N 140;
– Методичні рекомендації щодо Програми виробничого контролю за дотриманням вимог виробництва, зберігання та транспортування сирого товарного молока, затверджені наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України від 27.09.2012 N 147;
– Інші державні та галузеві стандарти України, які містять детальні технічні вимоги до якості конкретного продукту, вимоги до його безпеки, транспортування, зберігання, методи контролю тощо (необхідно вказати конкретний продукт для пошуку відповідного стандарту).

1.2. Основні законодавчі положення щодо токсичних елементів в Україні
Закон України “Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів” від 23 грудня 1997 року N 771/97-ВР дає визначення, зокрема, понять безпечного харчового продукту, виробництва, гігієнічних вимог, забруднення та ін. Пункт 24) частини 1 статті 1 даного Закону встановлює, забруднюючою речовиною є будь-яка біологічна речовина, в тому числі організми, мікроорганізми та їх частини, або хімічна речовина, стороння домішка чи інша речовина, що ненавмисно потрапила до харчового продукту і становить загрозу безпечності харчового продукту. Максимальна межа залишків (максимально допустимий рівень залишків) – максимально допустимий вміст у харчових продуктах певної речовини, включаючи пестициди, ветеринарні препарати, кормові добавки, залишки допоміжного матеріалу для переробки та іншу хімічну чи біологічну речовину, яка свідомо застосовується та/або вимагається технологією вирощування, зберігання, транспортування, виробництва харчових продуктів і їх залишки, включаючи похідні такої речовини, такі як продукти конверсії, обміну речовин, реакції, що мають токсикологічне значення і є небезпечними для організму людини у разі перевищення їх максимально допустимого вмісту в харчових продуктах, що споживаються людьми. Максимально допустимий рівень – максимальний допустимий вміст (концентрація) забруднюючої речовини у харчовому продукті, який є допустимим для такого продукту. Небезпечний фактор у харчовому продукті – будь-який хімічний, фізичний, біологічний чинник харчового продукту або його стан, що може спричинити шкідливий вплив на здоров’я людини. Під час встановлення небезпечності харчового продукту враховуються: звичайні умови використання харчового продукту споживачем, кожна стадія його виробництва, переробки та обігу; інформація про харчовий продукт, надана споживачеві, зокрема шляхом зазначення у маркуванні, та інша загальнодоступна споживачеві інформація про уникнення негативних для здоров’я наслідків, пов’язаних з харчовим продуктом чи категорією харчових продуктів. Під час встановлення шкідливості харчового продукту для здоров’я враховуються: можливий короткостроковий чи довгостроковий вплив харчового продукту на здоров’я людини, яка його споживає, та на майбутні покоління; можливий накопичувальний ефект токсичності; особлива чутливість організму окремої категорії споживачів, якщо харчовий продукт призначений для цієї категорії споживачів. Оператори ринку, зокрема, зобовʹязані: забезпечувати дотримання вимог цього Закону щодо гігієнічних вимог до харчових продуктів на всіх стадіях їх виробництва та обігу; розробляти, вводити в дію та застосовувати постійно діючі процедури, що засновані на принципах системи аналізу небезпечних факторів та контролю у критичних точках, під час виробництва та обігу харчових продуктів; забезпечувати простежуваність; вилучати та/або відкликати у встановлених законом випадках харчові продукти, які перебувають в обігу, якщо встановлено, що ці продукти можуть спричинити шкідливий вплив для здоров’я людини.
Закон України “Про захист прав споживачів” від 12.05.1991р. N 1023-XII містить визначення безпеки продукції – це відсутність будь-якого ризику для життя, здоров’я, майна споживача і навколишнього природного середовища при звичайних умовах використання, зберігання, транспортування, виготовлення і утилізації продукції. Належна якість товару, роботи або послуги – властивість продукції, яка відповідає вимогам, встановленим для цієї категорії продукції у нормативно-правових актах і нормативних документах, та умовам договору із споживачем. Недолік – будь-яка невідповідність продукції вимогам нормативно-правових актів і нормативних документів, умовам договорів або вимогам, що пред’являються до неї, а також інформації про продукцію, наданій виробником (виконавцем, продавцем). Терміни “харчовий продукт”, “непридатний харчовий продукт” вживаються у значенні, наведеному в Законі України “Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів”. Споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право, зокрема, на: належну якість продукції та обслуговування; безпеку продукції; необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію державною мовою про продукцію, її кількість, якість, асортимент, її виробника (виконавця, продавця) відповідно до Закону України “Про забезпечення функціонування української мови як державної”; відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону. Захист прав споживачів у сфері безпечності та якості харчових продуктів, інформування про їх властивості, у тому числі маркування, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпечності та якості харчових продуктів. Продавець (виробник, виконавець) зобов’язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію. Продавець (виробник, виконавець) на вимогу споживача зобов’язаний надати йому документи, які підтверджують належну якість продукції. Вимоги до продукції щодо її безпеки для життя, здоров’я і майна споживачів, а також навколишнього природного середовища встановлюються нормативно-правовими актами, в тому числі технічними регламентами. Споживач має право на те, щоб продукція за звичайних умов її використання, зберігання і транспортування була безпечною для його життя, здоров’я, навколишнього природного середовища, а також не завдавала шкоди його майну. Якщо для безпечного використання продукції, її зберігання, транспортування та утилізації необхідно додержуватися спеціальних правил, виробник (виконавець) зобов’язаний розробити такі правила та довести їх до продавця або споживача, а продавець – до споживача, якщо відповідними нормативно-правовими актами, у тому числі технічними регламентами, не встановлено інші способи інформування споживачів про певні види ризику чи продукції. Продукція, щодо якої нормативно-правовими актами, в тому числі технічними регламентами, встановлені вимоги стосовно безпеки для життя, здоров’я та майна споживачів і навколишнього природного середовища, повинна вводитися в обіг та реалізовуватися з додержанням зазначених вимог. Виробник (виконавець) зобов’язаний інформувати споживача про можливий ризик і про безпечне використання продукції за допомогою прийнятих загальновідомих у міжнародній практиці позначень, якщо відповідними нормативно-правовими актами, у тому числі технічними регламентами, не встановлено інші способи інформування споживачів про певні види ризику чи продукції. Споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою. Інформація про продукцію повинна містити, зокрема: відомості про вміст шкідливих для здоров’я речовин, які встановлені нормативно-правовими актами, та застереження щодо застосування окремої продукції, якщо такі застереження встановлені нормативно-правовими актами; позначку про наявність у складі продукції генетично модифікованих організмів; правила та умови ефективного і безпечного використання продукції ; строк придатності (строк служби) товару (наслідків роботи), відомості про необхідні дії споживача після їх закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій; Виробник (продавець) у разі виявлення недостовірної інформації про продукцію (якщо вона не шкодить життю, здоров’ю або майну споживача) протягом тижня вилучає цю продукцію з продажу та приводить інформацію про неї у відповідність, якщо законом чи відповідним технічним регламентом не встановлено інший порядок дій виробника (продавця) у таких випадках. Стосовно продукції, яка за певних умов може бути небезпечною для життя, здоров’я споживача та його майна, навколишнього природного середовища, виробник (виконавець, продавець) зобов’язаний довести до відома споживача інформацію про таку продукцію і можливі наслідки її споживання (використання). Нормативно-правовими актами, в тому числі технічними регламентами, можуть бути встановлені додаткові вимоги до змісту інформації про продукцію. У разі якщо нормативно-правовими актами, у тому числі технічними регламентами, встановлено спеціальні вимоги до змісту інформації про певні види продукції, положення цього Закону застосовуються у частині, що не охоплюється такими спеціальними вимогами. Інформація, передбачена частиною першою цієї статті, доводиться до відома споживачів виробником (виконавцем, продавцем) у супровідній документації, що додається до продукції, на етикетці, а також у маркуванні чи іншим способом (у доступній наочній формі), визначеним відповідними нормативно-правовими актами, у тому числі технічними регламентами, або прийнятим для окремих видів продукції або в окремих сферах обслуговування. У разі коли надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію та про виробника (виконавця, продавця) спричинило заподіяння шкоди життю, здоров’ю або майну споживача – споживач має право пред’явити продавцю (виробнику, виконавцю) вимоги, передбачені законом, а також вимагати відшкодування збитків, завданих природним об’єктам, що перебувають у його володінні на праві власності або на інших підставах, передбачених законом чи договором. Під час розгляду вимог споживача про відшкодування збитків, завданих недостовірною або неповною інформацією про продукцію чи недобросовісною рекламою, необхідно виходити з припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості та характеристики продукції, яку він придбаває. Нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесною підприємницькою практикою, зокрема, вважається будь-яка діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману, в тому числі: стосовно основних характеристик продукції, таких як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару; права споживача або небезпеки, що йому загрожує. Права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, зокрема, якщо: будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою. Суб’єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування несуть відповідальність за реалізацію небезпечного товару (отрути, пестицидів, вибухо- і вогненебезпечних речовин тощо) без належного попереджувального маркування, а також без інформації про правила і умови безпечного його використання – у розмірі ста відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, але не менше двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб’єкт господарської діяльності не веде обов’язковий облік доходів і витрат, – у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Закон України “Про інформацію для споживачів щодо харчових продуктів” від 06.12.2018р. N 2639-VIII передбачає, що інформація про харчовий продукт має бути точною, достовірною та зрозумілою для споживача. Інформація про харчовий продукт не повинна вводити в оману, зокрема, щодо характеристик харчового продукту, у тому числі його категорії, характерних ознак, властивостей, складу, кількості, мінімального терміну придатності або дати “вжити до”, країни походження або місця походження, способу виробництва (виготовлення). Оператор ринку харчових продуктів, відповідальний за інформацію про харчовий продукт, зобов’язаний забезпечити наявність і точність інформації про харчовий продукт відповідно до цього Закону. Оператори ринку харчових продуктів, які не є відповідальними за інформацію про харчовий продукт, не мають права здійснювати обіг харчових продуктів, щодо яких вони мають інформацію, що ці харчові продукти не відповідають законодавству щодо надання інформації про харчові продукти. Оператори ринку харчових продуктів у межах своєї діяльності не мають права змінювати інформацію, що супроводжує харчовий продукт, якщо такі зміни можуть ввести в оману кінцевого споживача або в інший спосіб знижують рівень захисту споживача чи погіршують можливість здійснення кінцевим споживачем свідомого вибору. Оператори ринку харчових продуктів у межах своєї діяльності зобов’язані забезпечити, щоб інформація про нефасовані харчові продукти, призначені для кінцевого споживача або для постачання закладам громадського харчування, була передана операторам ринку харчових продуктів, які їх отримують, щоб забезпечити надання кінцевому споживачеві обов’язкової інформації про харчові продукти. Для фасованих харчових продуктів обов’язковою для надання є, зокрема, така інформація: будь-які інгредієнти або допоміжні матеріали для переробки, які наведені у додатку N 1 до цього Закону або походять з речовин чи продуктів, наведених у додатку N 1 до цього Закону, які використовуються у виробництві або приготуванні харчового продукту і залишаються присутніми у готовому продукті, навіть у зміненій формі; кількість певних інгредієнтів або категорій інгредієнтів у випадках, передбачених цим Законом. Додаток 1 до Закону містить перелік речовин та харчових продуктів, які спричиняють алергічні реакції або непереносимість. За наявності у харчовому продукті генетично модифікованих організмів (ГМО), якщо їх частка перевищує 0,9 відсотка в будь-якому інгредієнті харчового продукту, що містить, складається або вироблений з генетично модифікованих організмів, маркування харчового продукту повинно включати позначку “з ГМО”. Додатково до інформації, зазначеної у частині першій статті 6 цього Закону, надається інформація про окремі типи або категорії харчових продуктів, наведена у додатку N 2 до цього Закону. Додаток 2 містить перелік харчових продуктів, інформація про які повинна містити додаткові дані (зокрема: харчові продукти, запаковані в середовищі певних газів; харчові продукти, що містять підсолоджувачі; харчові продукти, що містять гліциризинову кислоту або амонієву сіль гліциризинової кислоти; Напої з високим вмістом кофеїну або харчові продукти із додаванням кофеїну; харчові продукти з добавками фітостеролів, ефірів фітостеролів, фітостанолів та ефірів фітостанолів; Заморожене м’ясо, заморожені м’ясні напівфабрикати та заморожені неперероблені рибопродукти). Перелік інгредієнтів має включати всі інгредієнти харчового продукту в порядку зменшення їх маси станом на момент їх використання у процесі виробництва харчового продукту. Перелік інгредієнтів наводиться під заголовком, що складається з або включає в себе слово “склад” або “інгредієнти”.
Закон України “Про дитяче харчування” від 14.09.2006р. N 142-V забороняє використання у виробництві дитячого харчування забороняється сировини, що містить гормональні препарати, антибіотики, залишки важких металів, пестицидів, радіонуклідів та інших небезпечних речовин, наявність яких не допускається державними санітарними нормами або вміст яких перевищує максимально допустимі рівні залишків у дитячому харчуванні. У виробництві дитячого харчування застосовується сировина, яка виробляється переважно у спеціальних сировинних зонах. Застосування пестицидів та агрохімікатів у спеціальній сировинній зоні провадиться за спеціальними технологіями, що забезпечують отримання продукції, яка відповідає обов’язковим параметрам безпечності, затвердженим відповідно до закону.
Закон України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24.02.1994р. N 4004-XII визначає санітарний захід безпечності харчових продуктів як застосування будь-яких законів, постанов та інших нормативно-правових актів, вимог та процедур для захисту життя і здоров’я людей від ризику, що виникає від споживання харчових добавок, забруднюючих речовин, токсинів або хвороботворних організмів у харчових продуктах, підконтрольних санітарній службі, та харчових продуктів, підконтрольних ветеринарній службі, виконання яких є обов’язковим. Санітарні заходи включають, зокрема: обов’язкові параметри безпечності кінцевого продукту; методи переробки та виробництва; процедури експертизи, інспектування, сертифікації та ухвалення; положення щодо відповідних статистичних методів; процедури відбору зразків та методів оцінки ризику; вимоги щодо пакування та етикетування, які безпосередньо стосуються безпечності харчових продуктів. Підприємства, установи і організації зобов’язані, зокрема: за пропозиціями посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби розробляти і здійснювати санітарні та протиепідемічні заходи; у випадках, передбачених санітарними нормами, забезпечувати лабораторний контроль за виконанням вимог цих норм щодо безпеки використання (зберігання, транспортування тощо) шкідливих для здоров’я речовин та матеріалів, утворюваних внаслідок їх діяльності викидів, скидів, відходів та факторів, а також готової продукції; на вимогу посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби надавати безоплатно зразки використовуваних сировини і матеріалів, а також продукції, що випускається чи реалізується, для проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи; виконувати розпорядження і вказівки посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби при здійсненні ними державного санітарно-епідеміологічного нагляду; відшкодовувати у встановленому порядку працівникам і громадянам шкоду, завдану їх здоров’ю внаслідок порушення санітарного законодавства. Гігієнічній регламентації підлягає будь-який небезпечний фактор фізичної, хімічної, біологічної природи, присутній у середовищі життєдіяльності людини. Вона здійснюється з метою обмеження інтенсивності або тривалості дії таких факторів шляхом встановлення критеріїв їх допустимого впливу на здоров’я людини. Гігієнічна регламентація небезпечних факторів забезпечується центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров’я згідно з положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Перелік установ та організацій, які проводять роботи з гігієнічної регламентації небезпечних факторів, визначається центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров’я за узгодженням з центральним органом виконавчої влади з питань стандартизації, метрології та сертифікації. Державна реєстрація передбачає створення та ведення єдиного Державного реєстру небезпечних факторів, в якому наводяться назви небезпечних хімічних речовин та біологічних чинників, дані про їх призначення, властивості, методи індикації, біологічну дію, ступінь небезпеки для здоров’я людини, характер поведінки у навколишньому середовищі, виробництво, гігієнічні регламенти застосування тощо. Державна реєстрація небезпечного фактора може бути здійснена лише за наявності встановлених для нього гігієнічних регламентів. Використання в народному господарстві та побуті будь-якого небезпечного фактора хімічної та біологічної природи допускається лише за наявності сертифіката, що засвідчує його державну реєстрацію. Державній санітарно- епідеміологічній експертизі підлягають, зокрема: продукція, напівфабрикати, речовини, матеріали та небезпечні фактори, використання, передача або збут яких може завдати шкоди здоров’ю людей; документація на розроблювані техніку, технології, устаткування, інструменти тощо. Продукція, на яку в державних стандартах та в інших нормативно-технічних документах є вимоги щодо безпеки для здоров’я і життя населення, підлягає обов’язковій сертифікації. Підприємства, установи, організації та громадяни можуть ввозити з-за кордону сировину, продукцію (вироби, обладнання, технологічні лінії тощо) і реалізовувати чи використовувати їх в Україні лише за наявності даних щодо безпеки для здоров’я населення. Перелік та зміст цих даних встановлюється головним державним санітарним лікарем України. У разі відсутності зазначених даних ввезення, реалізація та використання продукції закордонного виробництва дозволяється лише після отримання позитивного висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи. До товарів, продукції, сировини, що імпортуються в Україну, застосовуються вимоги щодо їх безпеки для здоров’я і життя людини, а також до процедур контролю, експертиз, надання дозволів, встановлення санітарно-епідеміологічних нормативів, регламентів аналогічно тим вимогам, що застосовуються до відповідних товарів, продукції, сировини, які вироблені в Україні. Продовольча сировина, харчові продукти, а також матеріали, обладнання і вироби, що використовуються при їх виготовленні, зберіганні, транспортуванні та реалізації, повинні відповідати вимогам санітарних норм і підлягають обов’язковій сертифікації. Підприємства, установи, організації та громадяни, які виробляють, зберігають, транспортують чи реалізують харчові продукти і продовольчу сировину, несуть відповідальність за їх безпеку для здоров’я і життя населення, відповідність вимогам санітарних норм. Розробка і виробництво нових видів харчових продуктів, впровадження нових технологічних процесів їх виробництва та обробки, а також матеріалів, що контактують з продовольчою сировиною чи харчовими продуктами під час виготовлення, зберігання, транспортування та реалізації, дозволяються головним державним санітарним лікарем на підставі позитивного висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи. Органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни у разі застосування хімічних речовин і матеріалів, продуктів біотехнології зобов’язані дотримувати санітарних норм. Виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізація отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнології та інших біологічних агентів, здійснюються за умови дотримання санітарних норм і наявності дозволу державної санітарно-епідеміологічної служби, а також з дозволу інших спеціально уповноважених на те органів виконавчої влади у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Головні державні санітарні лікарі (їх заступники) застосовують такі заходи для припинення порушення санітарного законодавства: обмеження, тимчасова заборона чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій, об’єктів будь-якого призначення, технологічних ліній, машин і механізмів, виконання окремих технологічних операцій, користування плаваючими засобами, рухомим складом і літаками у разі невідповідності їх вимогам санітарних норм; обмеження, тимчасова заборона або припинення будівництва, реконструкції та розширення об’єктів за проектами, що не мають позитивного висновку за результатами державної санітарно-епідеміологічної експертизи, та у разі відступу від затвердженого проекту; тимчасова заборона виробництва, заборона використання та реалізації хімічних речовин, технологічного устаткування, будівельних матеріалів, біологічних засобів, товарів народного споживання, джерел іонізуючих випромінювань в разі відсутності їх гігієнічної регламентації та державної реєстрації, а також якщо їх визнано шкідливими для здоров’я людей; обмеження, зупинення або заборона викидів (скидів) забруднюючих речовин за умови порушення санітарних норм; зупинення або припинення інвестиційної діяльності у випадках, встановлених законодавством; внесення власникам підприємств, установ, організацій або уповноваженим ними органам подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності певних сіб; вилучення з реалізації (конфіскація) небезпечних для здоров’я хімічних та радіоактивних речовин, біологічних матеріалів у порядку, що встановлюється законодавством; заборона виробництва або обігу, а також вилучення з обігу харчових продуктів, харчових добавок, ароматизаторів, дієтичних добавок, допоміжних матеріалів для переробки харчових продуктів, а також допоміжних засобів та матеріалів для виробництва та обігу харчових продуктів на підставах та у порядку, що встановлені законами України “Про безпечність та якість харчових продуктів” та “Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції”. На вимогу посадових осіб органів, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби виконання заходів для припинення порушень санітарного законодавства у необхідних випадках здійснюється із залученням працівників органів внутрішніх справ. За порушення санітарного законодавства або невиконання постанов, розпоряджень, приписів, висновків посадових осіб органів, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби передбачена адміністративна та фінансова відповідальність (стаття 46 даного Закону). Діяння проти здоров’я населення, вчинені внаслідок порушення санітарного законодавства, тягнуть за собою кримінальну відповідальність згідно з законом (стаття 49 Закону).
Закон України “Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції” від 14 січня 2000 року N 1393-XIV встановлює, що до неякісної та небезпечної продукції відноситься: продукція, яка не відповідає вимогам чинних в Україні нормативно-правових актів і нормативних документів стосовно відповідних видів продукції щодо її споживчих властивостей; продукція, яка не відповідає обов’язковим вимогам чинних в Україні нормативно-правових актів і нормативних документів щодо її безпеки для життя і здоров’я людини, майна і довкілля; продукція, якій з метою збуту споживачам виробником (продавцем) навмисне надано зовнішнього вигляду та (або) окремих властивостей певного виду продукції, але яка не може бути ідентифікована як продукція, за яку вона видається; продукція, під час маркування якої порушено встановлені законодавством вимоги щодо мови маркування та (або) до змісту і повноти інформації, яка має при цьому повідомлятися; продукція, строк придатності якої до споживання або використання закінчився; продукція, на яку немає передбачених законодавством відповідних документів, що підтверджують якість та безпеку продукції. Власник продукції зобов’язаний вилучити з обігу неякісну та небезпечну продукцію, привести її, при можливості, у відповідність з вимогами відповідних нормативно-правових актів і нормативних документів або забезпечити переробку, утилізацію чи знищення такої продукції у порядку, передбаченому цим Законом. Закон встановлює також повноваження різних органів державної влади України у сфері вилучення з обігу неякісної та небезпечної продукції і подальшого поводження з нею.
Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25.06.1991р. N 1264-XII встановлює обовʹязок підприємств, установ, організацій та громадян додержуватись правил транспортування, зберігання і застосування засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив, нафти і нафтопродуктів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів, з тим щоб не допустити забруднення ними або їх складовими навколишнього природного середовища і продуктів харчування. При створенні нових хімічних препаратів і речовин, інших потенційно небезпечних для навколишнього природного середовища субстанцій повинні розроблятися та затверджуватися у встановленому законодавством порядку допустимі рівні вмісту цих речовин у об’єктах навколишнього природного середовища та продуктах харчування, методи визначення їх залишкової кількості та утилізації після використання. Вміст природних та штучних домішок, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища або здоров’я людей, у таких препаратах, а також сировині, що використовується для їх виробництва, не повинен перевищувати допустимих рівнів, встановлених відповідно до законодавства. Екологічні вимоги при виробництві, зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні, захороненні токсичних та інших небезпечних для навколишнього природного середовища і здоров’я людей речовин, віднесення хімічних речовин до категорії токсичних та їх класифікація за ступенем небезпечності визначаються нормативними документами на підставі висновку з оцінки впливу на довкілля і погоджуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, і центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. Перелік пестицидів та агрохімікатів, дозволених для використання в Україні, регламенти їх застосування, а також щорічні доповнення до нього визначаються в установленому законодавством порядку. Підприємства, установи та організації зобов’язані забезпечувати екологічно безпечне виробництво, зберігання, транспортування, використання, знищення, знешкодження і захоронення мікроорганізмів, інших біологічно активних речовин та продуктів біотехнології, а також інтродукцію, акліматизацію і реакліматизацію тварин і рослин, розробляти і здійснювати заходи щодо запобігання та ліквідації наслідків шкідливого впливу біологічних факторів на навколишнє природне середовище та здоров’я людини. Створення нових штаммів мікроорганізмів та біологічно активних речовин здійснюється за наявності оцінки їх впливу на навколишнє природне середовище та здоров’я людей. При створенні зазначених організмів і речовин повинні розроблятися нормативи гранично допустимих концентрацій, методи визначення цих організмів та речовин у навколишньому природному середовищі і продуктах харчування. Забороняється впровадження відкриттів, винаходів, застосування нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем, якщо вони не відповідають вимогам екологічної безпеки.
Закон України “Про оцінку впливу на довкілля” від 23.05.2017р. N 2059-VIII відносить виробництво та утилізацію токсичних хімічних речовин до другої категорії видів планованої діяльності та об’єктів, які можуть мати значний вплив на довкілля та підлягають обовʹязковій оцінці впливу на довкілля.
Закон України “Про рекламу” від 03.07.1996р. N 270/96-ВР забороняє рекламувати товари, які підлягають обов’язковій сертифікації або виробництво чи реалізація яких вимагає наявності спеціального дозволу, ліцензії, у разі відсутності відповідного сертифіката, дозволу, ліцензії.
Нормативи порогових мас небезпечних речовин для ідентифікації об’єктів підвищеної небезпеки, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2002 р. N 956, встановлюють значення показників (порогові маси) тих чи інших категорій речовин (зокрема, високотоксичних та токсичних речовин) для віднесення їх до обʹєктів підвищеної небезпеки. До високотоксичних відносяться речовини, які за своїми біологічними властивостями та токсичністю належать до 1 класу небезпеки, а до токсичних – речовини, які за своїми біологічними властивостями та токсичністю належать до 2 класу небезпеки згідно з ГОСТ 12.1.007-76 і 12.1.005-88 та переліками граничнодопустимих концентрацій шкідливих речовин, затвердженими Міністерством охорони здоровʹя України. Цією ж постановою Кабінету Міністрів України затверджений Порядок ідентифікації та обліку обʹєктів підвищеної небезпеки.
Критерії заборони чи суворого обмеження використання окремих небезпечних хімічних речовин, у тому числі пестицидів, за показниками їх небезпечності для здоров’я людини та навколишнього природного середовища, затверджені Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 11.05.2010 N 391, розроблені відповідно до вимог Роттердамської конвенції про процедуру попередньої обґрунтованої згоди відносно окремих небезпечних хімічних речовин та пестицидів у міжнародній торгівлі (додатки I, II, IV), а також Регламенту ЄС від 18.12.2006 N 1907/2006 “Про реєстрацію, оцінку, авторизацію і обмеження хімічних речовин та препаратів (REACH)”, з метою охорони здоров’я людини та навколишнього природного середовища, створення переліку окремих хімічних речовин, які підпадають під процедуру одержання попередньої обґрунтованої згоди при експорті, імпорті та транзиті їх через територію України. Заборонена хімічна речовина – це хімічна речовина, всі види застосування якої в межах однієї або декількох категорій були заборонені регламентаційною постановою з метою охорони здоров’я людини або навколишнього середовища. Особливо небезпечна пестицидна сполука – це хімічна речовина, отримана для використання в якості пестициду, яка викликає серйозні наслідки для здоров’я людини або навколишнього середовища, що стають очевидними протягом короткого періоду часу після її одноразового або багаторазового використання. Суворо обмежена хімічна речовина – хімічна речовина, фактично будь-яке використання якої в межах однієї або декількох категорій було заборонене регламентаційною постановою з метою охорони здоров’я людини або навколишнього середовища, але по відношенню до якої окремі конкретні види застосування дозволені. Під дію Критеріїв підпадають окремі небезпечні хімічні речовини або складові суміші чи препарату, що імпортуються, експортуються та виробляються промисловістю, у тому числі пестициди. При прийнятті рішення щодо заборони чи суворого обмеження виробництва, експорту, імпорту та використання окремих хімічних речовин застосовується система показників та критеріїв: фізико-хімічних, гігієнічних, екологічних, еколого-гігієнічних, клініко-гігієнічних, токсикологічних, хіміко-технологічних (виробничих) та соціально-економічних. Підставами для включення до переліку заборонених або суворо обмежених для використання небезпечних хімічних речовин, у тому числі пестицидів, які підпадають під дію процедури попередньої обґрунтованої згоди, передбаченої Роттердамською конвенцією, є: визначення речовини як такої, що підпадає під дію будь-якого показника чи критерію (пункти 2.1 – 2.8 Критеріїв); формування пріоритетного переліку речовин, що відповідають не менше ніж двом групам показників та критеріїв (пункти 2.1 – 2.8 Критеріїв); віднесення речовин до переліку особливо небезпечних сполук (речовин).
Державні санітарні норми та правила “Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною” (ДСанПіН 2.2.4-171-10), затверджені Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 12.05.2010 N 400, встановлюють вимоги до безпечності та якості питної води, призначеної для споживання людиною, а також правила виробничого контролю та державного санітарно-епідеміологічного нагляду у сфері питного водопостачання населення. Не поширюються на води мінеральні лікувальні, лікувально-столові, природні столові та води, призначені для спеціального дієтичного споживання, спеціально перероблені або розроблені для забезпечення задоволення дієтичних потреб дітей грудного та раннього віку. Містять терміни та визначення (в т.ч. поняття класу небезпечності речовини (І, ІІ, ІІІ, ІV), радіаційних показників), гігієнічні нормативи у вигляді таблиці, формули для визначення індексу токсичності питної води. Індекс токсичності питної води, яка не містить неідентифікованих компонентів, не повинен перевищувати 50 % незалежно від використовуваних тест-об’єктів. В таблиці санітарно-хімічних показників безпечності та якості питної води містяться також і нормативи вмісту пестицидів у питній воді. Виробництво питної води здійснюється за нормативно-технічним документом та відповідно до технологічного регламенту або іншого документа з описом технологічного процесу виробництва питної води, що пройшли державну санітарно-епідеміологічну експертизу та отримали позитивний висновок. У сфері питного водопостачання населення можуть використовуватись матеріали, речовини та сполуки (коагулянти, флокулянти, реагенти для знезараження, консерванти, ємкості, тара, засоби закупорювання, мийні та дезінфекційні засоби, обладнання, устаткування, будівельні матеріали тощо), дозволені центральним органом виконавчої влади у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення для застосування у цій сфері. Залишкові концентрації хімічних речовин та сполук у питній воді не повинні перевищувати встановлені гігієнічні нормативи.
Закон України “Про ветеринарну медицину” від 25.06.1992р. N 2498-XII містить в статті 1 визначення забруднюючої речовини – це будь-яка біологічна речовина, зокрема мікроорганізми та їх частини, або хімічна речовина (пестициди, токсини), залишки ветеринарних препаратів, у тому числі гормонів, заспокійливих і тиреостатичних речовин, антибіотиків, солі неорганічних речовин, радіоактивні речовини і продукти їх розпаду або інші речовини, що перевищують максимальну межу залишків, встановлену міжнародними стандартами, інструкціями та рекомендаціями, і можуть бути небезпечними для здоров’я тварин та людей.
Медико-біологічні вимоги і санітарні норми якості продовольчої сировини та харчових продуктів, затверджені Міністерством охорони здоровʹя СРСР 01.08.1989р. N 5061-89, містять максимально допустимі рівні показників токсичних елементів у різних групах продуктів харчування, а також мікробіологічні показники та їх допустимі рівні.
Перелік референс-методик відбору зразків та їх досліджень (випробувань), що повинні застосовуватись в арбітражних дослідженнях об’єктів санітарних заходів, затверджений Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 19.10.2015р. N 397, містить різні методи визначення токсичних елементів у продуктах харчування.

Professional Legal Group
Kyiv, Ukraine
Ph.: +38 (093) 086-18-19
E-mail: office@pl-group.com.ua
www.pl-group.com.ua

Portfolio: 

Proudly powered by WordPress | Theme: Lean Blog by Crimson Themes.