Профессиональная Юридическая Группа

Истина для всех открыта
Subscribe

Загальні питання стосовно організації дитячого гуртка

March 18, 2011 By: Профессиональная Юридическая Группа Category: ???????

1. Загальні питання стосовно ліцензування діяльності з організації дитячого гуртка

Загальний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, встановлений статтею 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000р. Серед даних видів діяльності надання послуг з організації дозвілля та/або навчання/виховання дітей або будь-який інший подібний вид діяльності відсутній.

В той же час, відповідно до частини 1 статті 2 вищевказаного Закону, ліцензування у сфері освіти здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цій сфері.

Відносини у сфері освіти регулюються рядом законодавчих актів, зокрема: Законом України «Про освіту» від 23.05.1991р., Законом України «Про дошкільну освіту» від 11.07.2001р., Законом України «Про позашкільну освіту» від 22.06.2000р.

Відповідно до частини 2 статті 15 Закону України «Про освіту», відповідність освітніх послуг державним стандартам і вимогам визначається засновником навчального закладу, Міністерством освіти України, Міністерством освіти Автономної Республіки Крим, міністерствами і відомствами, яким підпорядковані навчальні заклади, місцевими органами управління освітою шляхом ліцензування, інспектування, атестації та акредитації навчальних закладів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За результатами ліцензування Міністерство освіти України, Міністерство освіти Автономної Республіки Крим, місцеві органи управління освітою у межах своїх повноважень надають навчальним закладам, незалежно від форм власності, ліцензії на право здійснення освітньої діяльності відповідно до державних вимог із встановленням за певними освітніми або освітньо-кваліфікаційними рівнями обсягів підготовки, які відповідають кадровому, науково-методичному та матеріально-технічному забезпеченню, вносять їх до державного реєстру навчальних закладів. Невиконання або грубе порушення навчальним закладом умов і правил ліцензійної діяльності, подання та розповсюдження недостовірної інформації щодо її здійснення є підставою для призупинення дії або анулювання ліцензії. За результатами атестації дошкільних, середніх, позашкільних та професійно-технічних навчальних закладів Міністерство освіти України, Міністерство освіти Автономної Республіки Крим, місцеві органи управління освітою у межах своїх повноважень: визначають відповідність освітніх послуг, які надаються навчальними закладами, державним стандартам певного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня; приймають рішення про створення спеціалізованих навчальних закладів: шкіл, колегіумів, ліцеїв, гімназій тощо; вносять пропозиції Міністерству освіти України про надання відповідного статусу професійно-технічним навчальним закладам; приймають рішення про створення, реорганізацію або ліквідацію навчальних закладів.

Згідно зі статтею 26 Закону України «Про освіту», забезпечення безпечних і нешкідливих умов навчання, праці та виховання у навчальних закладах покладається на їх власника або уповноважений ним орган, керівника навчального закладу.

Стаття 29 вищевказаного Закону визначає структуру освіти, включаючи до складу системи освіти, зокрема, дошкільну освіту та позашкільну освіту. Таким чином, вимоги даного нормативного акта стосовно необхідності ліцензування надання освітніх послуг поширюється в тому числі і на надання послуг у сфері дошкільної та позашкільної освіти.

Відповідно до статті 33 Закону України «Про освіту», дошкільна освіта і виховання здійснюються у сім’ї, дошкільних навчальних закладах у взаємодії з сім’єю і мають на меті забезпечення фізичного, психічного здоров’я дітей, їх всебічного розвитку, набуття життєвого досвіду, вироблення умінь, навичок, необхідних для подальшого навчання. Стаття 34 даного Закону наводить перелік дошкільних навчальних закладів: ясла, ясла-садки, дитячі садки, ясла-садки компенсуючого типу, будинки дитини, дитячі будинки інтернатного типу, ясла-садки сімейного типу, ясла-садки комбінованого типу, центри розвитку дитини.

Даним Законом закріплені також і вимоги до осіб, що мають право займатися педагогічною діяльністю. Так, згідно зі статтею 54, педагогічною діяльністю можуть займатися особи з високими моральними якостями, які мають відповідну освіту, професійно-практичну підготовку, фізичний стан яких дозволяє виконувати службові обов’язки. Педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі за контрактом. Прийняття на роботу науково-педагогічних працівників здійснюється на основі конкурсного відбору.

2. Дошкільна освіта

Стаття 4 Закону України «Про дошкільну освіту» визначає дошкільну освіту як цілісний процес, спрямований на: забезпечення різнобічного розвитку дитини дошкільного віку відповідно до її задатків, нахилів, здібностей, індивідуальних, психічних та фізичних особливостей, культурних потреб; формування у дитини дошкільного віку моральних норм, набуття нею життєвого соціального досвіду. Систему дошкільної осіти становлять: дошкільні навчальні заклади незалежно від підпорядкування, типів і форми власності, наукові і методичні установи, органи управління освітою, освіта та виховання в сім’ї.

Громадяни України незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак мають рівні права на здобуття дошкільної освіти у дошкільних навчальних закладах незалежно від підпорядкування, типів і форми власності, а також у сім’ї. Здобуття дошкільної освіти в дошкільних навчальних закладах незалежно від підпорядкування, типів і форми власності має забезпечити виконання вимог Базового компонента дошкільної освіти. Базовий компонент дошкільної освіти – це державний стандарт, що містить норми і положення, які визначають державні вимоги до рівня розвиненості та вихованості дитини дошкільного віку, а також умови, за яких вони можуть бути досягнуті (стаття 22 Закону України «Про дошкільну освіту»). Додаткові освітні послуги, які не визначені Базовим компонентом дошкільної освіти, вводяться лише за згодою батьків дитини або осіб, які їх замінюють, за рахунок коштів батьків або осіб, які їх замінюють, фізичних та юридичних осіб на основі угоди між батьками або особами, які їх замінюють, та дошкільним навчальним закладом у межах гранично допустимого навантаження дитини. Відповідальність за здобуття дітьми дошкільної освіти покладається на їхніх батьків, а дітьми, позбавленими батьківського піклування, – на осіб, які їх замінюють, та на навчальні заклади, де вони утримуються. Дитина може здобувати дошкільну освіту за бажанням батьків або осіб, які їх замінюють: у дошкільних навчальних закладах незалежно від підпорядкування, типів і форми власності; у сім’ї; за допомогою фізичних осіб з високими моральними якостями, які мають відповідну вищу педагогічну освіту, ліцензію на право надання освітніх послуг у сфері дошкільної освіти та фізичний стан здоров’я яких дозволяє виконувати обов’язки педагога.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про дошкільну освіту», дошкільний навчальний заклад – навчальний заклад, що забезпечує реалізацію права дитини на здобуття дошкільної освіти, її фізичний, розумовий і духовний розвиток, соціальну адаптацію та готовність продовжувати освіту. Дошкільний навчальний заклад, заснований на приватній формі власності, здійснює свою діяльність за наявності ліцензії на право надання освітніх послуг у сфері дошкільної освіти, виданої у встановленому законодавством України порядку. Дошкільний навчальний заклад визнається юридичною особою з дня реєстрації його статуту. Статут дошкільного навчального закладу незалежно від підпорядкування, типу і форми власності розробляється відповідно до Конституції України, Закону України “Про освіту”, цього Закону, Положення про дошкільні навчальні заклади. Дошкільний навчальний заклад незалежно від підпорядкування, типу і форми власності на основі Положення про дошкільні навчальні заклади розробляє статут, який затверджується засновником (власником), погоджується з відповідним органом управління освітою та реєструється місцевим органом виконавчої влади у порядку, встановленому законодавством України. Дошкільні навчальні заклади можуть бути державної, комунальної та приватної форм власності. Статус приватного має дошкільний навчальний заклад, заснований на приватній формі власності. Рішення про створення, реорганізацію приватного дошкільного навчального закладу приймається засновником (власником) за наявності необхідної навчально-методичної та матеріально-технічної бази, педагогічних кадрів, а також з дотриманням санітарно-гігієнічних норм, правил і стандартів за погодженням із відповідним органом виконавчої влади з питань освіти та відповідним органом виконавчої влади з питань охорони здоров’я. Рішення про ліквідацію приватного дошкільного навчального закладу приймається засновником (власником) за погодженням із відповідним органом виконавчої влади з питань освіти.

Керівництво дошкільним навчальним закладом здійснює його директор (завідуючий). Колегіальним постійно діючим органом управління дошкільним навчальним закладом є педагогічна рада. Педагогічна рада створюється в усіх дошкільних навчальних закладах незалежно від підпорядкування, типів і форми власності за наявності не менше трьох педагогічних працівників.

До складу педагогічної ради дошкільного навчального закладу входять директор (завідуючий), заступники директора (завідуючого) з навчально-виховної (виховної) роботи, вихователі-методисти, вихователі, старші вихователі, вчителі (усіх спеціальностей), вчителі-дефектологи, вчителі-логопеди, практичні психологи, соціальні педагоги, інструктори з праці, інструктори з фізкультури, інструктори слухового кабінету, музичні керівники, керівники гуртків, студій, секцій, інших форм гурткової роботи, медичні працівники, інші спеціалісти. До складу педагогічної ради дошкільного навчального закладу можуть входити голови батьківських комітетів, фізичні особи, які надають освітні послуги у сфері дошкільної освіти за наявності ліцензії. На посаду керівника дошкільного навчального закладу незалежно від підпорядкування, типу і форми власності призначається особа, яка є громадянином України, має відповідну вищу педагогічну освіту не нижче освітнього кваліфікаційного рівня “спеціаліст”, стаж педагогічної роботи у сфері дошкільної освіти не менш як три роки, а також організаторські здібності, фізичний і психічний стан якої не перешкоджає виконанню професійних обов’язків. Вимоги до матеріально-технічної бази дошкільного навчального закладу визначаються відповідними будівельними та санітарно-гігієнічними нормами і правилами, а також Типовим переліком обов’язкового обладнання дошкільного навчального закладу, у тому числі корекційного, навчально-наочних посібників, іграшок, навчально-методичної, художньої та іншої літератури. Штатні розписи приватних дошкільних навчальних закладів встановлюються власником (засновником) на основі Типових штатних нормативів дошкільних навчальних закладів.

Одним з видів дошкільних навчальних закладів є центр розвитку дитини – дошкільний навчальний заклад, в якому забезпечуються фізичний, розумовий і психологічний розвиток, корекція психологічного і фізичного розвитку, оздоровлення дітей, які відвідують інші навчальні заклади чи виховуються вдома (стаття 12 Закону України «Про дошкільну освіту»). Відповідно, до центру розвитку дитини як виду дошкільного навчального закладу, пред’являються всі вимоги, передбачені чинним законодавством, включаючи ліцензування, вимоги до складу педагогічних працівників, матеріально-технічної бази, змісту навчального процесу тощо.

Виходячи з вищевказаного, практично будь-яка освтньо-виховна робота з дітьми дошкільного віку підпадає під поняття «освіта» та підлягає ліцензуванню відповідним органом у сфері освіти. Разом з тим, для даного виду діяльності передбачені додаткові вимоги до матеріально-технічної бази, складу педагогічних працівників, внутрішніх документів дитячого навчального закладу та інші істотні вимоги, встановлені законодавством.

3. Позашкільна освіта

Іншим елементом системи освіти є підсистема позашкільної освіти. Відповідно до статті 1 Закону України «Про позашкільну освіту», система позашкільної освіти – це освітня підсистема, що включає державні, комунальні, приватні позашкільні навчальні заклади; інші навчальні заклади як центри позашкільної освіти у позаурочний та позанавчальний час (загальноосвітні навчальні заклади незалежно від підпорядкування, типів і форм власності, в тому числі школи соціальної реабілітації, міжшкільні навчально-виробничі комбінати, професійно-технічні та вищі навчальні заклади I – II рівнів акредитації); гуртки, секції, клуби, культурно-освітні, спортивно-оздоровчі, науково-пошукові об’єднання на базі загальноосвітніх навчальних закладів, навчально-виробничих комбінатів, професійно-технічних та вищих навчальних закладів I – II рівнів акредитації; клуби та об’єднання за місцем проживання незалежно від підпорядкування, типів і форм власності; культурно-освітні, фізкультурно-оздоровчі, спортивні та інші навчальні заклади, установи; фонди, асоціації, діяльність яких пов’язана із функціонуванням позашкільної освіти.

Вищевказане визначення є досить широким і охоплює практично будь-яку роботу з дітьми шкільного віку в позашкільний час. Враховуючи те, що позашкільна освіта є одним з елементів освіти взагалі, – діяльність у сфері позашкільної освіти також підлягає ліцензуванню відповідним органом у сфері освіти.

Позашкільний навчальний заклад – складова системи позашкільної освіти, яка надає знання, формуючи вміння та навички за інтересами, забезпечує потреби особистості у творчій самореалізації та інтелектуальний, духовний і фізичний розвиток, підготовку до активної професійної та громадської діяльності, створює умови для соціального захисту та організації змістовного дозвілля відповідно до здібностей, обдарувань та стану здоров’я вихованців, учнів і слухачів. Освітня діяльність позашкільного навчального закладу – процес надання знань, формування вмінь і навичок з різних напрямів позашкільної освіти, розвитку інтелектуальних і творчих здібностей, фізичних якостей відповідно до задатків та запитів особи (стаття 1 Закону України «Про позашкільну освіту»).

Вимоги до порядку створення та діяльності позашкільного навчального закладу є досить близькими до аналогічних вимог стосовно діяльності дошкільного навчального закладу (що приведені вище) та закріплені в статтях 12-18 Закону України «Про позашкільну освіту». При необхідності, витяги з даного нормативного акта будуть надані додатково.

Таким чином, надання будь-яких послуг чи зайняття будь-якими видами діяльності, які містять елементи освітньо-виховного процесу, підлягають ліцензуванню відповідним органом у сфері освіти. В разі зайняття такими видами діяльності без отримання відповідної ліцензії, – можливе притягнення особи до встановленого виду відповідальності (включаючи кримінальну при отриманні значного прибутку від такої діяльності).

4. Організація оздоровлення та відпочинку дітей

Окремим самостійним видом діяльності, не пов’язаним з наданням освітніх послуг, є діяльність у сфері оздоровлення та відпочинку дітей.

Відносини у даній сфері регулюються Законом України «Про оздоровлення та відпочинок дітей» від 04.08.2008р.

Відповідно до частини 1 статті 1 даного Закону, відпочинок – комплекс спеціальних заходів соціального, виховного, медичного, гігієнічного, спортивного характеру, що забезпечують організацію дозвілля дітей, відновлення фізичних і психічних функцій дитячого організму, сприяють розвитку духовності та соціальної активності дітей, що здійснюються в дитячому закладі оздоровлення та відпочинку протягом відпочинкової зміни. Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку – постійно або тимчасово діючий, спеціально організований або пристосований заклад, призначений для оздоровлення, відпочинку, розвитку дітей, що має визначене місце розташування, матеріально-технічну базу, кадрове забезпечення та технології для надання послуг з оздоровлення та відпочинку дітей відповідно до державних соціальних стандартів надання послуг з оздоровлення та відпочинку. Послуги з оздоровлення – комплекс спеціальних заходів соціального, виховного, медичного, гігієнічного, спортивного характеру, що надаються дитячим закладом оздоровлення та відпочинку і спрямовані на відновлення та поліпшення фізичного і психічного стану здоров’я дитини. Відпочинкові послуги – заходи, спрямовані на організацію дозвілля дітей з дотриманням періоду активного та пасивного відпочинку, організацію раціонального харчування та забезпечення відповідними до вимог умовами проживання.

До системи оздоровлення та відпочинку дітей стаття 4 Закону України «Про оздоровлення та відпочинок дітей» відносить Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади у справах сім’ї, молоді та спорту, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать дитячі заклади оздоровлення та відпочинку, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, а також інших суб’єктів, що забезпечують оздоровлення та відпочинок дітей.

Уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері оздоровлення та відпочинку дітей є центральний орган виконавчої влади у справах сім’ї, молоді та спорту.

Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку за своїми організаційно-правовими формами може бути державної (заснований на державній формі власності), комунальної (заснований на комунальній формі власності) або приватної (заснований на приватній формі власності) форми власності. Дитячі заклади оздоровлення та відпочинку у своїй діяльності керуються цим Законом та статутом (положенням), розробленим відповідно до Типового положення про дитячий заклад оздоровлення та відпочинку, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Дитячі заклади оздоровлення та відпочинку незалежно від форми власності можуть функціонувати як юридичні особи або не мати статусу юридичної особи і перебувати у складі підприємств, установ та організацій як їх філіали чи структурні підрозділи і обов’язково заносяться до Державного реєстру дитячих закладів оздоровлення та відпочинку. Дитячі заклади оздоровлення та відпочинку утворюються центральними, місцевими органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, професійними спілками, фондами, підприємствами, установами та організаціями, громадянами та їх об’єднаннями з урахуванням соціально-економічних, національних, культурно-освітніх потреб і за наявності необхідної матеріально-технічної та науково-методичної бази, кадрового забезпечення відповідно до законодавства. Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку очолює директор. Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку, що має статус юридичної особи, володіє, користується і розпоряджається майном, земельною ділянкою відповідно до законодавства.

Для надання послуг з оздоровлення та відпочинку дітей дитячим закладам оздоровлення та відпочинку можуть надаватися в оренду спортивні, культурні, оздоровчі об’єкти тощо. Вимоги до матеріально-технічної бази дитячого закладу оздоровлення та відпочинку визначаються відповідними будівельними і санітарно-гігієнічними нормами, правилами їх облаштування та утримання з урахуванням вимог технічної і протипожежної безпеки та державними соціальними стандартами оздоровлення та відпочинку дітей. Призначення керівників дитячих закладів оздоровлення та відпочинку здійснюється засновниками (власниками) з числа осіб, які мають, як правило, вищу освіту за профілем (охорона здоров’я, освіта, спорт, культура) і стаж роботи з дітьми не менше п’яти років. Прийняття на роботу працівників, які безпосередньо працюють з дітьми, здійснюється з числа осіб, які мають відповідну освіту.

Виходячи з вищевказаних положень, діяльність дитячих закладів, що надають послуги з організації оздоровлення та відпочинку дітей, також потребує детального узгодження такої діяльності з відповідним уповноваженим органом у сфері сім’ї, молоді і спорту на всіх стадіях такої діяльності: від створення дитячого закладу, затердження внутрішніх положень, матеріально-технічної бази, набору відповідних фахівців і до його ліквідації.

5. Загальні висновки і рекомендації

На підставі вищеприведеного аналізу, можна стверджувати, що надання послуг, пов’язаних з освітою та/або оздоровленням та/або вихованням та/або відпочинком дітей, за загальним правилом, підлягає ліцензуванню та вимагає дотримання додаткових матеріально-технічних та організаційних вимог чинного законодавства.

Разом з тим, слід окремо зауважити, що чинне законодавство в окремих випадках є не до кінця визначеним та врегульованим.

Так, зокрема, стаття 49 Закону України «Про освіту» згадує про поняття «самоосвіта», для зайняття якою державними органами, підприємствами, установами, організаціями, об’єднаннями громадян, громадянами створюються відкриті та народні університети, лекторії, бібліотеки, центри, клуби, теле-, радіонавчальні програми тощо. На підставі даної норми будь-який громадянин чи юридична особа вправі самостійно орагнізувати відповідні центри, клуби чи інші подібні утворення, де надавати відповідні самоосвітні послуги.

Частина 3 статті 59 цього ж Закону встановлює обов’язок батьків постійно дбати про фізичне здоров’я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей. Одним із способів реалізації такого обов’язку батьків і є звернення до відповідних центрів, клубів, інших організацій чи гуртків (на вибір самих батьків) з метою якнайповнішого розвитку дитини.

Відповідно до статті 27 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20.11.1989р., держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно зі статтею 29 даної Конвенції, держави-учасниці погоджуються щодо того, що освіта дитини має бути спрямована на: розвиток особи, талантів, розумових і фізичних здібностей дитини в найповнішому обсязі. Жодна частина цієї статті або статті 28 не тлумачиться як така, що обмежує свободу окремих осіб і органів створювати учбові заклади та керувати ними за умови постійного додержання принципів, викладених у пункті 1 цієї статті, та виконання вимоги того, щоб освіта, яку одержують в таких учбових закладах, відповідала мінімальним нормам, що можуть бути встановлені державою.

Держави-учасниці визнають право дитини на відпочинок і дозвілля, право брати участь в іграх і розважальних заходах, що відповідають її віку, та вільно брати участь у культурному житті та займатися мистецтвом. Держави-учасниці поважають і заохочують право дитини на всебічну участь у культурному і творчому житті та сприяють наданню їй відповідних і рівних можливостей для культурної і творчої діяльності, дозвілля і відпочинку. (стаття 31 Конвенції).

Подібні за змістом завдання закріплені також в пункті 15 Загальної декларації ООН «Про забезпечення виживання, захисту та розвитку дітей» від 30.09.1990р. Пунктом Е розділу ІІ цієї ж Декларації закріплено в якості цілей держав-учасниць зокрема: розширення діяльності з розвитку дітей, в тому числі здійснення відповідних недорогих заходів в рамках сім’ї та на рівні громад; поширення на все більш широкій основі серед окремих осіб та сімей знань, навичок та уявлень про цінності, необхідні для покращення якості життя, через всі освітні канали, в тому числі засоби масової інформації, інші види сучасної і традиційної комунікації та громадської діяльності, визначаючи ефективність такої діяльності з точки зору зміни моделей поведінки.

Приведені в пункті 5 даного висновку положення дають правові підстави для обгрунтування певної можливості фізичних осіб самостійно організовувати заняття з дітьми різного віку з метою їх розвитку, відпочинку та дозвілля без створення відповідних виховних, навчальних або оздоровчих закладів та без отримання відповідної ліцензії. Однак, з огляду на тотальне регулювання даного питання спеціальними нормативними актами з використанням широких загальних формулювань та визначень, – межа між необхідністю врахування положень даних спеціальних нормативних актів і відсутністю такої необхідності є вкрай тонкою. При зайнятті даними видами діяльності існує досить високий ризик того, що відповідними компетентними органами в сфері освіти чи у сфері сім’ї, молоді та спорту така діяльність буде витлумачена як така, що підпадає під дію Законів України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», «Про позашкільну освіту» або «Про оздоровлення та відпочинок дітей», а також цілий блок підзаконних нормативно-правових актів, які з ними пов’язані, з притягненням до відповідальності за недотримання таких положень.

Таким чином, загальний висновок: зайняття діяльністю з надання послуг, спрямованих на розвиток, оздоровлення, відпочинок, освіту, дозвілля дітей без отримання ліцензії відповідних компетентних органів не рекомендується.

В разі ж, якщо фізична особа таки зважиться на надання вищевказаних послуг без одержання ліцензії, – можливими формами надання таких послуг є:

- реєстрація в якості фізичної особи-підприємця з видом діяльності КВЕД:

74.87.0. Надання інших комерційних послуг (цей підклас включає  надання інших, не віднесених до інших групувань, комерційних послуг).

- створення юридичної особи (ПП, ТОВ) з таким же видом діяльності.

Інші ж пов’язані з даними видами послуг види діяльності КВЕД (80.10.1. Дошкільна освіта, 80.10.2. Початкова освіта, 80.21.3. Позашкільна освіта) потребують ліцензування в будь-якому випадку.

При наданні послуг по роботі з дітьми без отримання ліцензії існує високий ризик необхідності доведення компетентним органам та установам непідпадання такої діяльності під дію Законів України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», «Про позашкільну освіту» або «Про оздоровлення та відпочинок дітей», що, з огляду на суб’єктивне тлумачення даних нормативних актів як самими компетентними органами влади, так і судовими інстанціями, може призвести до тривалого правового конфлікту, що перешкоджатиме нормальній роботі підприємця. Позитивний кінцевий результат вирішення такого конфлікту на користь підприємця не гарантується.

Авторські права на дану статтю належать

Юридичній компанії  “Професійна Юридична Група”

Просимо звертати увагу на дати публікації: статті актуальні лише на дату розміщення і не коригуються із зміною законодавства.

За додатковою інформацією звертайтесь, будь-ласка, за наступними контактними реквізитами ЮК “Професійна Юридична Група”:

Тел.: +38 (044) 592-20-95

E-mail: office@pl-group.com.ua

Web-сайт: www.pl-group.com.ua

 


 

View Professional Legal Group's profile on LinkedIn

 

Проф Юр Группа в TwitterПроф Юр Группа в Live JournalПроф Юр Группа в ОдноклассникахПроф Юр Группа ВКонтакте

4 Comments to “Загальні питання стосовно організації дитячого гуртка”


  1. That’s a mold-breaker. Great thnkiing!

    1
  2. Superior thinking dmenostrated above. Thanks!

    2
  3. admin says:

    Шановні відвідучачі сайту! Просимо звертати увагу або уточнювати дати публікації статей! Статті публікуються в авторському вигляді з урахуванням законодавства, яке діяло на дату підготовки статті! В разі зміни законодавства, зміни до статей не вносяться з огляду на потребу дотримання авторських прав (заборона зміни твору). В разі виникнення сумнівів стосовно актуальності представленої в статтях інформації, – просимо для отримання відповідних коментарів чи розяснень звертатись за контактними реквізитами ЮК “Професійна Юридична Група”: office@pl-group.com.ua або тел. +38 (044) 592-20-95

    3
  4. admin says:

    До Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» були внесені зміни, відповідно до яких:
    Стаття 2 Закону викладена в наступній редакції:
    «Стаття 2. Сфера дії Закону

    Дія цього Закону поширюється на всіх суб’єктів
    господарювання.

    Види господарської діяльності, не передбачені у статті 9
    цього Закону, не підлягають ліцензуванню.»;
    Частина 1 статті 9 викладена в наступній редакції:
    «Відповідно до спеціальних законів ліцензуванню підлягають
    такі види господарської діяльності:

    1) банківська діяльність;

    2) професійна діяльність на ринку цінних паперів;

    3) із надання фінансових послуг;

    4) зовнішньоекономічна діяльність;

    5) діяльність у галузі телебачення і радіомовлення;

    6) діяльність у сфері електроенергетики та використання
    ядерної енергії;

    7) діяльність у сфері освіти;

    8) діяльність у сфері інтелектуальної власності;

    9) виробництво і торгівля спиртом етиловим, коньячним і
    плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами;

    10) діяльність у сфері телекомунікацій;

    11) будівельна діяльність.»
    Таким чином, діяльність у сфері освіти підлягає ліцензуванню, але відповідно до спеціальних законів.

    4


Leave a Reply

You must be logged in to post a comment.